Каламутна вода під «Трансмостом»

У Чернівецькій області вчинити достойний опір столичному капіталу ще не зміг ніхто. Під ноги сильніших зайд свого часу покірно лягли Чернівецький хлібокомбінат № 1, панчішне об’єднання «Мальва», кондитерська фабрика «Буковинка», Новоселицький сирзавод, майже всі цукрові заводи Буковини. Для області, яка із втратою підприємств ВПК стала аграрно-дотаційною, це було справжньою образою гонору.

Нині дамоклів меч навис над ЗАТ «Трансміст». Це підприємство буковинцям, котрі проживають у зсувних та паводкових зонах, аж ніяк не байдуже. Воно має серйозне реноме в Україні та поза її межами. Чернівецький «Трансміст» був одним із ключових підрядників на будівництві столичного Майдану Незалежності, збудував у Києві низку офісних та адміністративно-готельних комплексів, що вимагали нових технологій для фундаментів глибокого залягання.

Будував унікальні тунелі зі збірних металоконструкцій на трасах Сімферополь—Ялта, Київ—Одеса, Мукачеве—Львів, саме «Трансміст» виграв тендер на будівництво Севастопольського порту і відбудовував зруйновані стихією дороги та мости у Закарпатті. Як по тривозі, будівельні загони цієї чернівецької фірми викликали на зсуви і повені у Карпатах, вони працювали і на ліквідації зсувів у Чернівцях. Перелік знаменитих справ цієї потужної фірми, озброєної сучасною технікою, включаючи унікальні бурові установки «Баєр», як віночок на честь виконання першої черги робіт, може прикрасити той факт, що саме «Трансміст» залучали до будівельних робіт у царському івано-франківському селі Гута.

Та у свободи нема релігій, і цю тезу добре засвоїли акули українського бізнесу.

То як атакували ЗАТ «Трансміст»?

Спочатку, як подає чернівецька газета «Буковина» (№ 36 (1569) від 12.05.06), «в одній із київських газет з’явилося оголошення про те, що 7 березня ЗАТ «Трансміст» скликає в Києві (хоча його юридична адреса в Чернівцях) загальні збори акціонерів з порядком денним про обрання нового голови правління. Насправді ж діючим правлінням збори акціонерів були офіційно призначені на 22 квітня 2006 року». Проте Віктор Ящук, який, за словами голови правління ЗАТ «Трансміст» Миколи Загоровського, є одним із засновників потужної київської фірми «Золоті ворота», подає позовну заяву до Шевченківського районного суду м. Києва, і той 14 квітня виголошує ухвалу, якою виводить із участі у загальних зборах акціонерів контрольний пакет у 64%. Себто як 100% у зборах мали брати участь близько 30% акцій. Іншими словами, суд позбавив права голосу чернівецьких власників переважної кількості акцій. Хоча після подібних судових прецедентів в Україні Комісія з цінних паперів та фондового ринку вже дала роз’яснення, де чітко зазначено, що арештовані судом акції позбавляються лише права бути відчуженими, але жодним чином не втрачають законного права на участь в управлінні акціонерним товариством.

З другою позовною заявою громадянин Ящук звертається уже до Богунського районного суду м. Житомира. У своїй заяві він вимагає визнати недійсним рішення ЗАТ «Трансміст» про перенесення зборів акціонерів, призначених на 22 квітня. Суд задовольняє клопотання п. Ящука і забороняє перенесення дати зборів, а окрім цього, зобов’язує реєстратора, яким є Промінвестбанк, скласти реєстр власників іменних цінних паперів, які прибули для участі в загальних зборах.

У такий спосіб ударом суддівського молотка 30% акцій уже офіційно стають сотнею відсотків, а колишній контрольний пакет у 64% вилучається з гри. Одне слово, голову правління ЗАТ «Трансміст» Миколу Загоровського, котрий за 16 років вивів своє підприємство до числа передових у державі, в результаті цієї комбінації реально усунуто від керівництва людьми, які мають значно менше акцій.

Далі — справа техніки. «Що відбувалося на зборах, які пройшли в мікроавтобусі біля воріт адмінкорпусу «Трансмосту», і хто на них був присутній, — можна тільки здогадуватися. Зрозуміло, акціонерів, які мали 64% акцій, там не було», — пише цитована вище «Буковина». Тут же алярмово обирається новий склад правління та його голова Юрій Гануляк.

Не менш оперативно вже 27 квітня, маючи за підставу рішення зборів, Шевченківський суд м. Києва узаконює у правах новообраних київських керівників чернівецької фірми. Рівно через сім днів на ЗАТ «Трансміст» прибувають судовиконавці, котрі вимагають від розгубленого через таку справедливість і спритність вітчизняної Феміди Миколи Загоровського звільнити кабінет і передати права на правління, документи та печатки новому керівнику, який в очікуванні тріумфу вже радісно тупцює під воротами підприємства.

Дивно, але у шоку й адвокати Загоровського, котрі аж ніяк не сподівалися такого судово-виконавчого алюру. Вони переконані, що, як і за інших прецедентів з української практики, головною метою організаторів атаки на ЗАТ «Трансміст» є паніка і бліцкриг керівництва. Прибульцям, гадаю, важливо якнайшвидше, на випередження оскарження рішень судів та дій судовиконавців Загоровським, заволодіти статутними документами та печатками підприємства. Отже, перебрати контроль за рухомим та нерухомим майном, фінансовими ресурсами небідної фірми зі стомільйонним оборотом. Гра на випередження — їх основна зброя. Цих людей, здається, не турбує, що рано чи пізно рішення про усунення власників 64% акцій від участі у загальних зборах акціонерів підприємства напевно буде скасовано. До речі, за словами Загоровського, тираж газети, в якій публікувалося оголошення про збори акціонерів, ні у друкарні, ні у редакції, ні у підшивках ніхто так знайти і не зміг. Можливо, саме через це на збори ніхто із «непотрібних» і не з’явився. Проте дуже вірогідно, вважають адвокати ЗАТ, що реабілітований судами Загоровський повернеться не на потужну фірму, з якої його намагаються прибрати, а на розорену пустку. Найчастіше, як свідчить практика, буває саме так. А у ЗАТ лише сучасної будівельної техніки — на десятки мільйонів доларів.

А тому тиск посилюється. До кампанії долучаються нові гравці: правоохоронці та народні депутати. Аби прискорити процес входження у права власності на підприємство, нові «мостобудівці» терміново пишуть заяву до місцевого УМВС про втрату печатки і штампів. Шити білими нитками кримінальну справу, щоправда, відмовляються, але Юрій Гануляк у такий спосіб отримує дозвіл на виготовлення нових штампів та печатки. А отже, і де-юре, і де-факто отримує доступ до банківських рахунків та майна.

Дивно, але все це відбувається на тлі абсолютної байдужості представників влади, які так залюбки декларують на телеекранах турботу про розвиток Буковини, яка дедалі більше починає існувати з базарів, санкціонованого і несанкціонованого вивозу лісових багатств, з контрабанди і заробітчанства. Нікого не хвилює, що фірма, яка свого часу врятувала Чернівці від зсуву, сама опинилася на краю прірви. Великий дерибан підприємств України, щоправда вже під іншими політичними кольорами, триває. Микола Загоровський, який будував революційний київський Майдан Незалежності, так і не второпає, у чому, власне, його ідеали.