«
Українська душа потребує змін — у часи занепаду й часи відродження, тих змін, які приведуть до відновлення духу, позбавлення фізичних і моральних кайданів, відродження національної свідомості, повернення споконвічних традицій із глибин забуття...А в перехідні часи вона просто чекає дива. Адже ми звикли жити крайнощами — у тому-то й наша біда. Ми виринаємо з самого дна зневіри, на високій хвилі піднесення розбиваємося об тихий та спокійний берег і з сотнями бризок знову поринаємо вглиб...
»Ці слова належать не зрілому письменнику чи філософу, чий багатий життєвий досвід міг вивести наведену
«формулу» національного менталітету. Цитата — з есе випускниці столичного ліцею «Наукова зміна» Ніни Баликової «Що для мене означає бути громадянином європейської держави?»: наприкінці минулого року ця робота завоювала перше місце у престижному конкурсі в рамках міжнародної програми «Європа в школі» (Міністерство освіти й науки України спільно із Радою Європи провело вже чотири такі творчі змагання).Коли Нінине есе прочитали в Міносвіти, члени журі, що провели вже не один конкурс серед обдарованої молоді, захотіли особисто познайомитися з його автором і запросили дівчину в гості. Враження від
«усного варіанта» її роздумів підтвердили висновки від письмового: перед ними людина, попри юний вік, із зрілим світоглядом і самобутнім обдаруванням. «Якщо я хоч щось тямлю у талановитих дітях, то серед нас росте майбутня Ліна Костенко», — запевняла нас Наталя Бескова, начальник відділу природничо-математичної та технологічної освіти МОН.А сама Ніна про свої таланти, успіхи і перемоги не тільки не любить говорити, а й, здається, їх просто не помічає. Як справжня творча натура вона цінує сам процес творіння, після останньої крапки написана робота втрачає для неї будь-який інтерес, бо це
«вже пройдений етап». Вона просто кладе списаний зошит у шухляду стола і сідає за наступний. Коли стільки нових ідей у голові, роздуми про власну значущість у ній просто не поміщаються...— Ніна складала історії ще раніше, ніж навчилася писати, — розповідає її мама Лариса Миколаївна. — Це вже після освоєння абетки вона почала занотовувати свої фантазії на папері (до речі, лише недавно батьки знайшли їх у зошитах і видали невеликим тиражем. Більшість тиражу
«Міс кішки» подарували знайомим, а двісті примірників запропонували книгарні. «На пробу», — уточнює Лариса Миколаївна. З’ясувалося, що проба була більш ніж успішна: книжечки швидко розійшлися, а магазин не відмовився б від ще однієї порції).За казками Ніна написала цикл міні-повістей
«Вибери собі пригоду»: жанр, коли автор не тільки фантазує сам, а й запрошує до творчості читачів. У повістях багато поворотів, багато закінчень. Читаєш це «розгалуження» і сам вибираєш, наче в реальному житті, свій варіант пригоди. Це спонукає не просто автоматично «ковтати» цікавий текст, а й вчитися відповідати за свій вибір та його наслідки. Книжка, між іншим, була б непоганим самовчителем для багатьох дорослих: можливо, тоді такі ризиковані пригоди, як вибори, мали б щасливіше закінчення.Дивує, що ані письменницею, ані журналістом
«майбутня Ліна Костенко» ставати не збирається, а, закінчивши ліцей, найімовірніше, штурмуватиме факультет східної філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Свого часу, як і багато її ровесників, Ніна захопилася японським аніме (малюванням мультиків), один навіть показали у школі в Японії під час міжнародного кінофестивалю, і тепер вона, як справжня європейка, хоче вивчати мову та культуру Країни сходу сонця....
«Надто складно було повірити, що іменник «мрія» може якимось чином поєднуватися з прикметником «здійсненна», але: «Ми стоїмо сьогодні на перехресті віків, на «шовковому шляху» наших мрій і сподівань. В наших руках доля не тільки сучасного покоління. Ми пишемо нову яскраву сторінку майбутньої історії європейської держави як частини єдиної Європи. Які можуть бути зневіра, вагання, бездіяльність, коли, перефразовуючи слова Кіплінга, наша незалежна держава ще така молода, і в ній стільки роботи!»Це і є громадянська позиція людини, котра сприймає євроінтеграцію не як цикл ще недавно традиційних казок про наш
«стратегічний вектор», а як вибір найлогічнішого варіанта історії з потенційно різними закінченнями. І, даруйте за патетику, віримо, що з такими громадянами, як Ніна Баликова, дні Європи в нашій країні стануть синонімами днів України. І потреба в якомусь спеціальному їх відзначенні тоді відпаде. Бо стануть вони не коротким відрізком часу, а невід’ємною ознакою нашого простору. А вже тоді, коли словосполучення «здійсненна мрія» перейде в категорію реальності, можливо, Ніна організує нам «Дні Японії в Україні». Самобутні, як її творчість.Анна БОЙКО,Людмила КОХАНЕЦЬ.
