Автор вміщеної в одній з популярних газет публікації про те, що на Рівненщині нібито знайдено сліди снігової людини, схоже, розраховував на сенсацію. Але ця новина, так би мовити, з бородою — їй дев’ять років.

Саме тоді у районній газеті «Сарненські новини» з’явилося повідомлення, що лісівники виявили у Руднянському лісі загадкові сліди. Це породило чимало чуток серед місцевих мешканців.

Чутки ці обростали новими вигадками і подробицями, тож невдовзі важко було розібратися, де правда, а де вимисел. Сарненські журналісти спробували провести своє розслідування. Для цього разом із бригадою лісорубів Клесівського лісництва вирушили туди, де нібито знайшли ті незвичні сліди.

«Подейкують, що першим їх виявив неподалік від озера Сомине (а це в Сарненському районі. — Авт.) на лісовій дорозі пенсіонер із селища Клесів Микола Микосянчик і жахнувся, — писали «Сарненські новини». — Так, що поспіхом розвернув «Волинянку» й подався з цього місця геть. Вже потім розповідав про побачене знайомим. Допитливих за ці дні в урочище Кринка навідалося чимало. Кожен хотів побачити велетенські за розмірами сліди на власні очі»...

— Бачите ці сліди, — показував заглибини на дорозі найстарший з лісорубів О. Вишневський. — Ми їх обгородили жердиною, вкрили сосновими гілками. За кілька днів їх, щоправда, трохи розмило дощами, але основні контури ще залишилися.

— Хтось із лісників тоді дістав рулетку, заміряв розміри слідів (а їх було 18): 82 сантиметри завдовжки, 26 — завширшки, відстань між ними —півтора метра, — згадують журналісти події дев’ятирічної давності. — Цікава деталь. Сліди, ніби від звичайного чобота, але без протектора, починаються в лісі, як то кажуть, ні з того, ні з сього (наче невідома істота спустилася з неба), перетинають дорогу і з протилежного боку кроків за десять так само несподівано зникають. Нас здивував і той факт, що на добре втоптаному технікою піску залишились ямки глибиною 3—4 сантиметри. І ми, і лісоруби із своєю 80- та 100-кілограмовою вагою намагалися підстрибнути, але земля під нашими ногами просіла лише на міліметри. Інша річ із мохом по обидва боки дороги. На місці, де ступала нога незнайомця, утворилися ще більші заглибини.

Учасники тієї незвичної експедиції спочатку, було, припустили, що це хтось із місцевих мешканців так пожартував, щоб підігріти інтерес преси до своєї місцевості. Але припущення одразу відкинули, бо кому спало б на думку робити це у лісових нетрях, далеко від села?

А потім журналісти з’ясували, що такі сліди перед цим також бачив поблизу озера Сомине один із мешканців села Карпилівка Сарненського району. Чутка про це тоді пішла від двору до двору, але люди цьому не повірили і навіть взяли чоловіка на кпини. Несерйозно, з гумором спочатку поставилися поліщуки і до новини про сліди, яку принесли у село лісоруби. Але коли не полінувалися і подолали кілометри, щоб їх побачити на власні очі, здивувалися. Після того вже не кепкували з лісорубів.

...Тим часом роки беруть своє: враження від незвичайної знахідки почали згладжуватися. Та й за клопотами поліщукам бракує часу думати про аномалії у природі — вони це переклали на плечі вчених, які, сподіваються люди, знайдуть цьому наукове пояснення, а може, й автора тих незвичайних слідів-велетнів. І справді, цим зацікавився відомий запорізький дослідник аномальних явищ Владислав Канюка, який здійснив не одну експедицію на Рівненське Полісся. Щоправда, його заміри незвичних слідів дещо відрізняються від тих, що дев’ять років тому зробили лісоруби, — вони дещо менші: довжина стопи 56,5 сантиметра, довжина кроку — 1,2 метра.

— Напередодні Нового року Владислав Канюка побував у нашій редакції і повідав, що знову віднайшов cімнадцять гігантських слідів, — розповідають сарненські журналісти. — Можливо, досліднику пощастить розкрити таємницю їх походження.

За роки, що минули з часу незвичайної знахідки, змінились і поліські ліси. Хоча держава бореться з лісокрадами та незаконними копачами бурштину, на який багатий цей край, вони все ще завдають великої шкоди лісам, окремі ділянки яких вкриті глибокими вибоїнами. Бажання вижити в умовах високого безробіття і заробити на прожиття гонить влітку поліщуків у ліси на збирання чорниць. І хоча праця ця надзвичайно тяжка, але останніми роками прибуткова: заготівельники приїздять прямісінько в села і платять за кілограм чорниць по 9—10 гривень. Тож у лісах завжди людно. Але останніми роками не чути, щоб зустрічали незвичайну істоту, якій могли б належати сліди, про котрі ми розповіли. А дехто з поліщуків навіть припускає, що такими чутками дехто віднаджує конкурентів від ягідників.

Зрештою, кожна з версій, на нашу думку, має право на існування. Допоки не знайдеться наукове пояснення, кому все-таки належать незвичайні сліди. Чому саме сніговій людині, а не, скажімо, живій істоті з іншої планети?

Микола ДРАГАНЧУК, Олександра ЮРКОВА.

Рівненська область.