Наші музеї сьогодні — то суцільний крик душі. За винятком хіба що деяких приватних. Коштів немає ні на їх утримання, ні хоч на благенькі ремонти чи дослідження тамтешніх скарбів. Про сучасну охорону їх, як і про кращу оплату праці музейникам, годі й говорити. Тому й чуємо мало не щодня повідомлення про чергові пограбування у них. А тримаються вони, як і вся упосліджена наша культура загалом, переважно на ентузіазмі й любові їхніх працівників до рукотворних свідків минулих епох та невмирущості нашого роду і духу.

Не є тут винятком і Обухівський районний краєзнавчий музей, що на Київщині. Його експонати, котрі розміщені в 11 залах (а це майже 600 квадратних метрів!), доглядають, поновлюють і пропонують для огляду відвідувачам п’ятеро штатних працівників, зарплата у яких — від 300 до 400 гривень на місяць. Його директор Юрій Домотенко тут днює і ночує, бо за покликом душі він у цьому храмі пам’яті ще й скульптор і художник, хоча весь час до цього заробляв на хліб вчителюванням та журналістикою. Майже всі музейні діорами та деякі пристойні картини, як, приміром, «Т. Г. Шевченко в Трипіллі, травень 1845 р.» — то його творчість. У бюджеті розвитку району, каже Юрій Корнійович, для ремонту музею запланували 200 тис. грн., то, може, з цих грошей щось перепаде і його працівникам. А інакше вся надія на місцевих меценатів і спонсорів. А ще — на новообраного голову райради Анатолія Шафаренка, який 12 років до цього був головою сільради у селі Германівка і доклав чимало зусиль, щоб там відкрити три музеї, двадцять меморіальних знаків, спортивну та школу мистецтв, сільску гімназію. Як запевнив журналістів Анатолій Миколайович, він і на новій посаді робитиме все, щоб відроджувати духовність благодатного краю, де зростали та черпали наснагу Андрій Малишко, Григорій Косинка, чимало інших митців, ватажки козаччини, отамани буремних 20-х.

...Не кращі справи нині і в 420 державних, майже у 100 музеях Міноборони, у 3500 музеях Міносвіти і науки, численних інших музеях різних відомств. У Міністерстві культури та туризму, кажуть музейники, переймаються більше туризмом, аніж культурою. А шкода, бо у фондах музеїв стільки духовних скарбів, що вивчати та пізнавати їх вистачить не одному поколінню. А матеріальні важко й оцінити — їх не покриє, кажуть, і кількарічний бюджет країни. І все це — під символічною охороною. Тому й застерегли музейники журналістів у «Літературно-мистецьких Плютах» (колишня дача Олександра Корнійчука): «Чекайте нових пограбувань!»