Служити громаді, людині, суспільству — під таким девізом проходять Грінченківські дні в Київському університеті, який носить ім’я видатного педагога, письменника, літературознавця, історика, етнографа, публіциста. Заходи, присвячені 150-річчю від дня народження укладача чотиритомного тлумачного «Словника української мови» й автора перших підручників української мови та літератури, «Рідного слова» для читання у школі, розпочалися традиційно з покладання квітів до його пам’ятника і триватимуть до кінця травня. Особливою подією цього року стало і створення університетською телестудією документального фільму «Інший... інший Грінченко», який розкриває маловідомі сторінки з його життя та досліджує феномен геніального лексикографа.

Педагогічно-студентський колектив, який називає себе не інакше, як грінченківська громада, не обмежився медіа-проектами, презентацією Вікі-словника, літературними читаннями і концертами, а й проводить акції з благоустрою території, такі, як «Затишне подвір’я, квітуча Оболонь», різноманітні змагання і конкурси, до яких залучає дедалі більше мешканців свого району.

— Ім’я Бориса Грінченка, який завжди обстоював поширення української мови, її використання в школі та установах, тривалий час замовчувалося, — каже ректор університету, доктор філософських наук Віктор Огнев’юк. — Російська, а потім радянська імперії намагалися не помічати здобутків видатного просвітителя, який поклав своє життя на вівтар служіння рідному народу. Він не лише завдяки гідніх подиву працелюбності і наполегливості уклав тлумачний словник, про що мріяли Пантелеймон Куліш та Іван Нечуй-Левицький, а й пише книжки для народного читання, казки та видає їх власним коштом, працює над історичними нарисами. Його мовознавчі студії «Огляд української лексикографії», «Три питання нашого правопису», фундаментальні педагогічні й етнографічні праці, просвітництво Грінченка, його постать актуальні й сьогодні.

— І глибоко символічні, — підкреслює Віктор Огнев’юк. — Адже народний учитель багато безкорисливо трудився. Не шкодував для справи сил і здоров’я: укладаючи словник, мав щодня опрацювати 114 слів, описати, як те слово вживається, знайти його першооснову. Це правдива постать, в якої слова ніколи не розходилися з ділом, чого не вистачає інколи нашим політикам. Він завжди стояв на сторожі національної ідеї, тож вчить нас мислити по-державницькому. А ще педагог і письменник, який, прочитавши шевченківського «Єретика» у тринадцятирічному віці, сказав, що розірвав з усім московським і став українським патріотом, символізує соборність нашої країни. Він народився на Харківщині, працював на Луганщині, Сумщині, Чернігівщині, в Києві задля українства. Тож Грінченківські дні, які стануть традиційними, мають на меті не лише пропаганду його ідей, життєвих принципів, з яких найважливішим був заклик: «До праці!», а й залучення до активної громадської діяльності не лише студентської молоді, а й педагогів загальноосвітніх шкіл, просвітян, усіх небайдужих.

— Осмислення постаті видатного просвітителя дасть змогу нам сформувати гуманітарну й інформаційну політику, що нині є надважливим завданням, — продовжує ректор університету. — Сьогодні суспільство потребує духовної опори. Для нашого колективу — це людина, яка писала свої літературні твори під псевдонімом П. Вартовий, бо й справді стояла на сторожі моральних і духовних цінностей. І це теж треба нам усім наслідувати.

В університеті кілька років тому створено Фонд Бориса Грінченка, засновники якого ініціювали встановлення в Києві, на вулиці Воровського, пам’ятника укладачеві словника. Кошти на нього збирали всім миром.

— Пожертву складали не лише викладачі та студенти, а й пересічні люди, ті, для кого наш колектив відкрив Грінченка, — долучається до розмови директор Гуманітарного інституту університету Олена Бондарева.

Вона розповідає й про інші акції, спрямовані на повернення в суспільство колись замовчуваного й забутого імені, про створення і роботу музею, який виник завдяки ентузіазму кандидата педагогічних наук Антоніни Мовчун, і про лабораторію грінченкознавства, працівники якої по крупинках збирають в архівах матеріали про життя і творчість подвижника. Результатом наукового і творчого пошуку стали не лише монографії, зокрема «Творчість Бориса Грінченка в контексті європейської літератури кінця XІX — початку XX століть», а й видання лише цього року двох томів його педагогічних праць, казок, адаптованих відомою сучасною дитячою поетесою, лауреатом премії Лесі Українки Тамарою Коломієць.

— Плануємо перевидати всі праці Грінченка, — зазначає Віктор Огнев’юк. — А ще створити відеословник цього лексикографа, відкрити спеціальну сторінку на Фейсбуці. Згодом — відкрити у столиці алею українських просвітителів.

До масштабного проекту долучається весь колектив — професори, викладачі, аспіранти, студенти і навіть учні коледжу. Так пліч-о-пліч вони стояли на Майдані, так працюють щодня з метою служіння територіальній громаді.

Розповідаючи про університет, історія якого розпочалася у 1874 році, коли в Києві відкрилися учительські курси, і де нині готують фахівців із 38 спеціальностей гуманітарно-соціального профілю, Віктор Огнев’юк зазначає, що двері вишу у вихідні відкрито для всіх, хто хоче вивчати іноземні мови, опанувати мистецтво танцю, співу чи дизайну. У рамках соціального проекту в різних студіях і на курсах навчалися 17 тисяч киян. І кожен із них став членом великої, енергійної, патріотичної грінченківської громади, мета якої — безкорисливо служити людям.

Народна артистка України Ольга Сумська подарувала свій голос аудіоказці Бориса Грінченка «Снігурка».

Ректор Київського університету імені Грінченка Віктор Огнев’юк на родинному святі, що пройшло в рамках відзначення ювілею письменника.

Автор фільму «Інший... інший Грінченко» Мар’яна Ангелова (ліворуч) з народним артистом України Петром Панчуком, який зіграв роль письменника.

 

Фото надано Київським університетом імені Грінченка.