Щоб не потонуло в молочній повені бажання селянина утримувати корів, вінницька влада просить уряд встановити мінімальну заготівельну ціну

Подання з таким проханням на ім’я в. о. Прем’єр-міністра підписав голова Вінницької облдержадміністрації Олександр Домбровський. У призабутому Законі «Про молоко і молочні продукти», за словами керівника області, чітко сказано, що саме Кабмін встановлює таку цінову межу, нижче якої не має права опускатися той, хто купує в селянина молоко. Тільки так можна досягти балансу інтересів виробників і переробників молока.

Вінничани, було, самотужки спробували вдатися до такого заходу. Але незабаром зрозуміли: без підтримки з боку держави тут не обійтися.

Правила гри диктують «чужі»

Досить зазирнути до першого-ліпшого магазину обласного центру, щоб переконатися в тому, що молоко й продукти з нього анітрохи не стали дешевші, а деякі навіть подорожчали. За даними Державної інспекції з контролю за цінами у Вінницькій області, вартість вершкового масла тут останнім часом зросла на 6,4 відсотка, сметани — на 3,2 відсотка.

На прилавку одного із супермаркетів налічив 11 видів молока. В менших магазинах його продають від шести видів і більше. Ціна відрізняється істотно: найдешевше коштує 2,15 гривні за літровий пакет, найдорожче — 2,8 гривні. Молоко довготривалого зберігання має ще вищу ціну. Любителі кефірів можуть вибирати продукт із 22 видів. Але й тут ціни одна одну не доганяють. Покупці дивуються не цінам. Вони не можуть зрозуміти, чому продукція з інших областей буває дешевша, ніж та, що виробляється на місці.

Хоч як дивно, найдешевші в Вінниці вироби львівських молокозаводів. Принаймні ніхто, крім них, не продає молоко по 2,15 гривні за літровий пакет. Така само продукція вінницьких молочарів коштує 2,4 гривні. Щоб доставити її із заводу до найвіддаленішого магазину в обласному центрі, треба проїхати щонайбільше 10—15 кілометрів. Львів’яни ж долають до Вінниці шлях у понад 400 кілометрів. Їдуть здалеку, а продають дешево...

Чим пояснити такий парадокс? Частково підняв завісу представник СП «Люстдорф». За його словами, найпростіший спосіб надійно закріпитися на ринку в чужій області — це знизити ціну. В умовах антимонопольного законодавства такий крок знаходить схвальну підтримку. Щоправда, можна нарватися на неприємності з боку конкурентів. Співрозмовник звернув увагу на ще одну деталь: «Якщо ми знизили ціну на чужому ринку, то вдома робити це вже не можемо, бо матимемо збитки. Ось тому й тримаємо ціну».

Тільки-но Росія ввела заборону на ввезення нашої молочної продукції, всі 26 молокопереробних заводів Вінниччини знизили закупівельні ціни на молоко. Дехто почав «топити» їх ще раніше. До того ж кожне підприємство застосовувало свою методику розрахунків. Як зізнався один з економістів, переробники перестраховувалися, робили все, як кажуть, з певним запасом.

Та на російському ринку працює не так уже й багато вінницьких молочних підприємств. Решта поставляє свою продукцію вітчизняним споживачам. Але й ці виробники, як мовиться, не відстали від компанії. Залишили селянина з глечиком скислого молока — і нікому до того діла немає.

Уже коли ціни «попливли» вниз, регіональна узгоджувальна комісія запровадила в області мінімальні заготівельні ціни (окремо на молоко від корів індивідуального сектору й із сільгосппідприємств). Навіть цей факт не зупинив переробників від бажання й далі знижувати ціни. Тенденція, що намітилася ще в грудні минулого року, триває донині. Згаданий молокозавод «Люстдорф» платить індивідуальним власникам корів по 74 копійки за літр молока. Кажуть, це ще непогана ціна. Бо деякі з підприємств уже купують його по 60 копійок за літр. Найбільше «скинули» ціну Гайсинський та Тульчинський молокозаводи. Індивідуальним власникам корів вони платять на 18—20 копійок дешевше, ніж це було на початку року. Ще низка підприємств, зокрема Калинівське, Козятинське, Оратівське, істотно «урізали» заготівельні ціни для сільгосппідприємств. У всіх переробників одне виправдання: мовляв, не наша вина в цьому, ситуація так склалася...

Закупівельник — нечастий гість

Вінничани неспроста б’ють тривогу. У регіоні майже 300 тисяч голів ВРХ. Жодна інша область не може похвалитися такою великою чередою. Торік тут надоїли 844 тисячі тонн молока. Нинішнього, за прогнозами, молочна річка стане повноводнішою ще на 22 тисячі тонн.

Воно, як кажуть, на здоров’я. Та тільки заводські молоковози дедалі рідше заїжджають в села. Найбільше від того потерпають індивідуальні власники круторогих. Адже саме в них закуповують 79 відсотків усього заготовленого молока. Селяни в розпачі. За словами першого заступника голови облдержадміністрації Григорія Заболотного, на останньому прийомі громадян половина відвідувачів зверталися з проханням встановити нормальну ціну на молоко і не допустити зменшення його закупівлі. Селяни кажуть: якщо не продаватимуть молоко, у ньому потонуть усі надії на поліпшення їхнього матеріального становища. Довіра до влади — також. Корівка в селі сьогодні — головна годувальниця. За отримані від продажу молока і м’яса гроші навчають дітей, купують одяг, взуття тощо. На зарплату не проживеш. Недарма ж селяни утримують нині аж 240 тисяч голів дійних корів. У сільгосппідприємствах стадо набагато менше — 54 тисячі голів.

Поголів’я зросло, а заготівля молока зменшилася. Заводські молоковози уже не кожен день, як раніше, приїжджають у села. Перші обмежили потребу в сировині підприємства, які відправляли левову частку своєї продукції на експорт. За ними тим самим шляхом пішли інші переробники молока. А дядько в селі залишився з повною дійницею в руках і ще повнішим розпачем у душі.

У такій ситуації навіть суд не допоможе селянину, каже вінницький юрист Микола Храбан. Власники корів не оформляють стосунки з переробниками на договірній основі. Зазвичай усе базується на щоденній купівлі-продажу. Маємо безліч випадків, коли здавачі молока не отримують обіцяних кошті або їх віддають із великим запізненням. Сподіватися залагодити ситуацію на юридичному рівні, каже співрозмовник, марна справа. Селянин знову крайній. Знову у збитках — матеріальних і моральних. Час би вже замислитися — чому?

10 квітня обласна узгоджувальна комісія запровадила на Вінниччині мінімальні ціни на закупівлю молока від населення. Згідно з документом у цьому кварталі заготівельники не можуть платити ціну меншу за встановлену: у квітні — по гривні за літр, у травні — 90 копійок, у червні — 85 копійок.

Селяни й тому раді. А ось господарники не всі погоджуються з названими цифрами. Герой України, керівник сільгосппідприємства «Радівське» Калинівського району Анатолій Пачевський вважає, що ціна має бути диференційованою. Обов’язково залежати від обсягів заготівель.

— Наше господарство, — уточнив співрозмовник, — щодня реалізує майже шість тонн молока. Звичайно, заготівельнику вигідно з нами мати справу — він економить насамперед на затратах, отримує надійну гарантію якості. Тому в нас інші розрахунки. Кілограм молока у квітні мав би коштувати не менш як 1,2 гривні, а в травні-червні — по гривні.

А рекомендовані комісією ціни, впевнений А. Пачевський, це ще один крок до занепаду села. Такої само думки ще один досвідчений господарник — керівник СТОВ «Липовецьке» Владислав Речицький. Він вважає, що в обрахуванні ціни не взято до уваги всі чинники затрат. І найперше — збільшення в собівартості продукції величини оплати праці. Переробники порівняно із селянами мають набагато повніші гаманці. Утім, у СТОВ «Липовецьке» платня теж непогана — у середньому 860 гривень на місяць. Але Речицький називає її мізерною, як на нинішній день. Каже, що йому соромно дивитися людям в очі, тому що не може забезпечити їм належний матеріальний достаток за каторжну працю. На відміну від заводчан, селяни не мають жодних можливостей для маневру, бо цілком залежні від партнерів. Але до справді партнерських стосунків між виробниками і переробниками молока ще дуже далеко.

Завод із... перепродажу

Молоко нині вигідно не лише переробляти, а й... перепродавати. Принаймні деякі з підприємств Вінниччини вже опанували цей вид бізнесу.

До таких, за даними обласного управління агропромислового комплексу, належать Калинівський, Козятинський та Оратівський молокозаводи. Як уже згадувалося, названі підприємства найбільше порівняно з іншими «скинули» ціну на закупівлю молока. Нічого дивуватися, адже вони його самі не переробляють. Перепродують іншим. Отримують на такій операції свої відсотки. Кажуть, подібний вид бізнесу спричинила ситуація на ринку молока і молокопродукції.

До речі, керівник підприємства «Люстдорф» Віктор Перьян не приховував, що вони роблять так само. Уклали угоди з деякими підприємствами Києва й області і поставляють їм заготовлену сировину. Самі б переробили її. Але нині на складах підприємства зібралося 1250 тонн готової продукції. Такої складної ситуації з реалізацією на заводі ще не було. Тому й шукають вихід. І в цьому, на думку співрозмовника, немає нічого особливого. Якщо одне підприємство зменшило виробництво продукції, бо для нього закрито зовнішній ринок, а кількість молокоздавачів залишилася та само, то чому б не запропонувати заготовлену сировину тому, хто працює на вітчизняного споживача? «Нам дуже важливо не втратити своїх партнерів-виробників. Щоб не сталося так, що ситуація, врешті-решт, поліпшиться, а виникне проблема з молоком. Ми вже це, як кажуть, проходили», — уточнює В. Перьян.

Було б дешевше — купували б більше

Постачання продукції на ринок молокопродуктів Вінниччини може бути збільшено принаймні у 2,4 разу.

Названу цифру фахівці підтверджують такими розрахунками. Протягом останнього року в середньому мешканці області споживають 35 кілограмів твердих сирів і 231 кілограм молока та деяких видів молокопродуктів. Це менше встановлених норм харчування. Сирів мали б їсти 83 кілограми, а молока й молочних виробів — 380 кілограмів.

Молокопродукти переважно хорошої якості. Люди, особливо старшого віку, залюбки купували б їх більше. Якби ж трохи дешевше ті коштували...

Для всіх очевидною є відповідь на запитання, куди спрямовувати молочну річку, що вийшла з берегів. На вітчизняний ринок. На Вінниччині цього дійшли з калькулятором у руках. Тому й звертаються з проханням до урядовців підтримати селянина. Утім, молочна повінь загрожує й деяким іншим регіонам. Має вона зворотний бік медалі. Той самий Закон «Про молоко й молокопродукти», крім запровадження мінімальної ціни заготівлі молока, зобов’язує уряд встановлювати величину торгівельної надбавки. На жаль, чиновники поки що, схоже, не прониклися проблемою повних дійниць.