Із досьє «Голосу України»: Михайло КІЧковський народився 15 квітня 1947 року в селі Верхньому Студеному Міжгірського району Закарпатської області. Трудову діяльність розпочав з посади коректора міжгірської районної газети. Після строкової служби в армії повернувся до редакційного колективу. Працював коректором, кореспондентом газети, завідувачем відділу листів. У 1978 році закінчив факультет журналістики Львівського державного університету імені Івана Франка.

Крім того, працював заступником голови колгоспу в селі Репиному Міжгірського району, редактором Виноградівської районної газети, керівником прес-центру, помічником та радником голови Закарпатської обласної ради та облдержадміністрації, помічником-консультантом народного депутата України. Заслужений журналіст України. Одружений. Має двох дорослих дітей і двох онуків. Захоплюється літературою та народним мистецтвом.

— Михайле Михайловичу, найперше прийміть вітання з обранням на посаду голови обласної ради. Тим більше що ви, напевно, єдиний в Україні чільник області, котрий вийшов із журналістського цеху.

— Спасибі за вітання. А оскільки журналістика — це не лише фах, а й група крові, то їй я зобов’язаний усім тим, чого досяг у житті. Вона дала не лише широкий світогляд, а й знання практично в усіх галузях людського буття, починаючи з античної літератури й закінчуючи технологією виробництва будівельних матеріалів. Не кажу вже про те, що, працюючи журналістом, пізнав усі соціальні прошарки суспільства. Це стало доброю школою на все життя. Адже до засобів масової інформації люди дуже часто звертаються як до останньої інстанції по істину. До слова, вперше за останні п’ятнадцять років депутатський корпус обласної ради поповнили ще два журналісти. Наш, так би мовити, професійний прошарок є і в міських та районних радах краю.

— Михайле Михайловичу, за роки незалежності України ви були помічником майже всіх перших керівників області, а в деяких — радником, працювали також помічником народного депутата. Тобто істотно впливали на їхній імідж, залишаючись при цьому в тіні.

— Кожен з тих, з ким довелося працювати, насамперед був особистістю. Скільки цікавого, корисного і повчального я почерпнув для себе від спілкування з досвідченим керівником, нашим старійшиною — Юрієм Васильовичем Ільницьким! Так само цікаво було працювати з представником молодої генерації — Віктором Івановичем Балогою. До речі, надбані позитивні напрацювання достойно збагачують теперішні керівники. Підтвердженням цього є те, що за підсумками роботи в 2005 році область у загальнодержавному рейтингу посіла 11 місце. А станом на 1 січня нинішнього року в Закарпатті була найменша кількість збиткових підприємств і вперше за роки незалежності рівень безробіття став нижчий за середній у державі.

Із часу, що минув від двох катастрофічних паводків, Закарпаття вперше отримало істотну фінансову підтримку для здійснення протиповеневих заходів. Але це лише початок розв’язання проблем, які для краю так само старі, як наші гори. Якщо узагальнити їх і розкласти по поличках, то, по-перше, це продовження реалізації комплексної протиповеневої програми «Тиса», у розробці проекту якої мені довелося брати безпосередню участь.

По-друге, господарське використання природних ресурсів, і найперше — лісу (тобто деревини та інших його дарів для власного виробництва меблів, а не напівфабрикатів у вигляді чорнових меблевих заготовок), дикорослих плодів, грибів, лікарських трав (для виробництва справді цілющих, екологічно чистих харчових продуктів та ліків), покладів сировини (для виробництва будівельних матеріалів). Це те, що буквально лежить під ногами. Але маємо й справді унікальні родовища цеоліту, каоліну, баритів, бентонітів, поліметалічних руд.

По-третє, розвиток туризму й рекреації, зокрема й «зеленого туризму». Місця, в яких я народився, за умовами прирівнюють до знаменитого гірськолижного курорту «Буковель». Такі ж куточки є й у Рахівському, Великоберезнянському, Воловецькому районах, які в області, на жаль, вважають найбільш депресивними. Тож оте депресивне коріння слід, нарешті, викорчувати, залучивши до цього кошти як вітчизняних, так і зарубіжних інвесторів.

І останнє — створення власної енергетичної бази. За своїм потенційним гідроресурсом закарпатські річки не мають рівних в Україні. Будівництво каскаду міні-гідроелектростанцій та збільшення потужностей чинної Теребле-Ріцької ГЕС дасть змогу розв’язати двоєдине завдання — виробництва дешевої електроенергії та регуляції стоку річок у пік їх повноводдя. Має Закарпаття і свій газ та буре вугілля, має відходи лісопереробки для виробництва паливних брикетів, що за своєю калорійністю не поступаються кам’яному вугіллю.

— Михайле Михайловичу, Закарпаття після сумнозвісних мукачівських виборів знову на слуху в усієї України. Не всі депутати, обрані до обласної, міських, районних і сільських рад за партійними списками, слухаються своїх чільників і підтримують чи навіть блокуються зі своїми суперниками нещодавніх передвиборних перегонів. От і вашу кандидатуру, що висунута «Нашою Україною», підтримали і «регіонали», і частина блоку Юлії Тимошенко.

— В обласну раду нинішнього скликання депутатів привели партійні блоки, що на кожного обранця покладає подвійну відповідальність — як перед виборцями, так і перед партіями. Це зобов’язує їх працювати з подвоєною енергією, з особливою відповідальністю. До того ж нам, новообраним депутатам, слід завжди пам’ятати і вимоги українського законодавства щодо статусу депутата місцевих рад, яким чітко окреслені обов’язки та завдання обранця як представника інтересів територіальної громади. Отже, моє найперше завдання — консолідувати всі сили для досягнення спільної мети — якнайповнішого використання унікального потенціалу краю. Для того, щоб зміни на краще кожен закарпатець відчув реально, а не віртуально.

Тим більше що Закарпаття в процесі євроінтеграції України відіграє особливу роль.