За даними Держкомстату, промвиробництво у квітні зросло на 0,5 відсотка проти аналогічного періоду торік, від початку року — на 0,4 — не йшли, не їхали.

Підняття тарифів на газ та електроенергію для населення на 25 відсотків — перший крок до ліквідації перехресних субсидій на галузевому рівні — краще пізно, ніж ніколи.

Отже, обсяги промислового виробництва у квітні зросли на 0,5 відсотка, від початку року — на 0,4. Це мало про що говорить, якщо не згадати, що темпи зростання промислового виробництва о цій порі торік становили 6,7 відсотка (до кінця року згасли до 3,1). Або, що капіталізація провідних вітчизняних підприємств, чиї цінні папери котувалися на торгах Першої фондової торговельної системи, зросла на 3,54 відсотка. І перше, і друге ілюструє певне пожвавлення ділової активності, яке намітилося ще в березні, після відверто провального старту року для індустріального сектору економіки. Педалюємо, щоб прискоритися. Усвідомлюючи ризики подальшого гальмування і брак надійних механізмів для прискорення. Знаєте, як буває: транспорту дедалі більше, нормальних доріг — дедалі менше. І, прогнозуючи вже зараз негативне сальдо зовнішньої торгівлі за підсумками року у три мільярди доларів, Мінекономіки це добре розуміє. Дискомфорт створювали ціни на природний газ, безрезультатні очікування інвесторів, недостатня підготовленість металургійної галузі до початку нового цінового зростання на світових ринках і ще бозна-які незручності. Проте успіхи авангардних галузей — машинобудування, енергетики, виробництва будматеріалів — надихають. На жаль, не справдилися очікування щодо потенціалу хімічної галузі, яка не спромоглася закріпити свій березневий успіх через подорожчання газу. Ще один наслідок суперечливих умов конкуренції наших виробників з російськими, скажімо, на ринку селітри. А ще зайвий привід нарешті придивитися до невикористаних резервів, які дають можливість знизити коефіцієнт використання газу на одиницю продукції до європейського рівня.

На жаль, збереглася стагнація в металургії та коксохімії. Проти березня металургія зменшила обсяги виробництва на 5,7 відсотка, тож від’ємний показник становив 1,6 проти позитивного середньогалузевого 0,4. Зрештою, чи так усе це дивно, якщо нарощувати оберти треба паралельно з косметичним поліпшенням доріг і в очікуванні регулювальника? А попереду нові вибоїни — умови СОТ, не виключено — чергове подорожчання природного газу... Можна констатувати, що промисловість втратила функцію головного рушія економічного зростання. У квітні її паребрали на себе АПК, транспорт, будівництво та торгівля. Звідси цілком ймовірно, що місячне значення ВВП таки порадує.

З травня ціни на газ і електроенергію зросли для населення. Як на мене, давно на часі. І тому, що це перший крок до ліквідації перехресних субсидій, коли одні споживачі розкошують коштом інших. У столиці одна ціна електроенергії, а в області —інша, зате винні за неї всі. І тому, що українці за газ платять менше від росіян. Вдумайтеся лишень, з політичних міркувань, задля спокою електорату. У столиці закривають очі на борги за газ мікрорайонів, в яких мешкають високі посадовці або на території яких розташовані дипломатичні представництва. Давно час вже тому, що економічно обгрунтовані тарифи — це найкращий стимул для економії дефіцитних для країни енергоресурсів. І нарешті тому, що вже травневе підвищення тарифів для населення дало змогу зменшити на 10 відсотків тарифи для 22 підприємств стратегічного значення, з великою витратою енергоресурсів. Кепсько тільки, що й тут —бездоріжжя. Адже коштів на сплату житлових субсидій, що підксочили, у держбюджеті ще не передбачено. Тим часом вже підраховано, за підвищення цін для підприємств комунальної теплоенергетики витрати домогосподарств на утримання квартири зростуть на 33 відсотки. А хіба хто очікував, що спершу по-простецьки піднімуть тарифи на енергоносії та житлово-комунальні послуги, а вже затим зберуть парламент, який затим сформує безпроблемну більшість, затим затвердить уряд, котрий затим візьметься за здійснення реформ у житлово-комунальному господарстві, в енергетичному секторі. У нас реформи завжди були «затим», тож не тужіть, прекрасна Маркізо.

Але у Маркізи, як споживача, є запитання до Мінекономіки, яке на тижні підняло річний прогноз інфляції до 11,4 відсотка. Чому так виходить, що росіяни, маючи де-факто зростання споживчих цін більш, ніж у п’ять відсотків, прагнуть до кінця року не перевищити десяти, тоді як українці, на руках яких 2,3 відсотка інфляції, обстоюють її річний вимір у 11,4? Хтось комусь підіграє чи то так тільки здається? Грають на руку держмонополій, на дохідну частину держбюджету чи на чиюсь волохату приватну руку? Маркізі про це не скажуть. Одним грати, іншим танцювати.