Весна в лісі — особлива пора. Тут усе оживає, дихає, пробуджується. Із хвилюванням їдемо на побачення із зеленим другом. Дорога наша неблизька. З Луцька до Старої Вижівки — 115 кілометрів, а далі — ще 15 км до села Дубечне, котре відоме своїм цегельним заводом. Поруч — Рокита, колишня неофіційна столиця волинського гончарства. Сьогодні ми їдемо побачити, як садять ліс. Можна було б простежити за цим і ближче, але лише у Старій Вижівці його садять спеціальними машинами.

— Раніше їх в області було багато, ледь не в кожному лісництві, — пригадує головний лісничий підприємства, заслужений лісовод України Михайло Бабій. — Вони призначалися для заліснення пісків. Діяла навіть відповідна обласна програма. Потім піски перестали виділяти для заліснення. Залишалися лише пенькуваті галявини колишніх лісосік. На них машиною теж можна працювати, але складно. Тепер у нас знову є можливість заліснювати непридатні для сільгоспвикористання землі. Тож забута колись техніка тепер знадобилася. Жаль тільки, в інших лісництвах області її не зберегли. Ми маємо дві такі машини.

Разом з директором лісгоспу Петром Сахаруком і лісничим Дубечнівського лісництва Федором Лавренюком, який на цій посаді вже понад чверть століття, їдемо на ділянку, де працює одна з таких машин. Уздовж краю поля трактор тягне за собою механізм, що обслуговує двоє чоловіків. Їхнє завдання — своєчасно заповнювати отвори саджанцями, а все інше робить машина. За день агрегат висаджує стільки само дерев, як бригада з 20 чоловік!

— Використовувати таку техніку економічно вигідно. Вона не тільки полегшує працю, а й забезпечує високу приживлюваність саджанців, — розповідає Федір Лавренюк. — Цього року посадимо машинами 40 гектарів.

На 25-гектарній ділянці, куди ми прибули, висаджували березу.

— Чому саме цьому дереву віддаємо перевагу? — мовби перепитує головний лісничий Михайло Бабій. — Землі тут бідні, сосна на них росте погано. Ось бачите, які карлючкуваті дерева. Їм уже по 50 років. А береза на таких грунтах почувається краще. Окрім того, вона менше потерпає від хвороб. Тому й вирішили провести тут своєрідний експеримент.

До речі, Старовижівський лісгосп чи не першим на Волині почав масово використовувати землі, які вийшли з сільгоспвикористання. Цього року, наприклад, планується заліснити 170 гектарів колишніх малородючих колгоспних полів. Усього лісові культури висадять на 250 гектарах.

— Звичайно, — зауважує директор лісгоспу Петро Сахарук, — заліснити стільки полів ми не змогли б без активної підтримки райдержадміністрації, районної та сільських рад. Вони розуміють, що лісівники роблять потрібну для всіх справу. А використовують для цього тільки свої кошти.

Ще одна важлива деталь: у Старовижівському держлісгоспі вони, либонь, першими в області почали садити ліс. Можливо, тому, що землі тут здебільшого піщані і швидше підсихають, а можливо, що особливо чекали цієї пори. Як зізнався головний лісничий Михайло Бабій, останні чотири дні тільки й розмов було про лісові культури. Ліс тут уміють і люблять садити. На місце кожного вирубаного гектара висаджують два-три нові. Справою честі в кожному лісництві вважають мати хороший розсадник. Це його гордість. Садивного матеріалу вистачає не лише для того, щоб задовольнити потреби свого господарства, а й реалізувати іншим.

Предметом особливої гордості колективу є споруджена понад сорок років тому в Дубечнівському лісництві шишкосушарня. За цей час тут отримали стільки насіння сосни та ялини, що вистачило б для заліснення майже 110 тисяч гектарів. Минулого року в ній зробили ремонт, і ошатне приміщення стало ще кращим. Як вважає Федір Лавренюк, усе це зроблено, щоб людям тут працювалося з гарним настроєм. За рік у лісництві переробляють сто тонн шишок і отримують тонну соснового насіння, а також 50—100 кілограмів ялинового. Для сушіння використовують ті самі шишки. Тому вартість насіння тут значно дешевша, ніж в інших підприємствах. Тому звідси його охоче беруть не лише лісгоспи Волині, а й Житомирської, Київської, Львівської, Полтавської та Вінницької областей.

Старовижівський держлісгосп — один з наймолодших в області. В січні йому виповнилося 15 років. До нього увійшли Дубечнівське лісництво Ратнівського і Старовижівське Ковельського держлісгоспів, а також лісництва Старовижівського міжгосподарського лісгоспу. Зараз площа його дібров — 40 тисяч гектарів. В основному це молоді та середньовікові. Щороку територія лісів зростає. Тож безлісся Старовижівському району не загрожує.

Важко дихати «зеленим легеням»

На Донеччині скорочується лісовий покрив — б’є на сполох обласне управління екоресурсів. Одна з причин: значно зросла кількість випадків самовільного вирубування лісу (124 — за два останні роки). Причому за пили і сокири беруться не лише браконьєри, а й працівники лісгоспів. Наприклад, у Краснолиманському лісгоспі незаконно вирубано майже 50 кубометрів дерев, чим завдано шкоди на суму 45 тисяч гривень.

Нині Краматорська міжрайонна природоохоронна прокуратура розслідує кримінальну справу за фактом масового знищення лісозахисних насаджень ТОВ «Шпонов» у лісосмузі поблизу автомобільного шляху в селі Малинівка Слов’янського району. У балці Крива Шахтарського району збитки від самовільного вирубування перевищили 30 тисяч гривень. А ще пошкоджено дерева шляхозахисної лісосмуги на території Степанівської сільради цього ж району. Під час демонтажу зрошувальних систем в Амвросіївському районі понівечено дерева.

Щоправда, державною програмою «Ліси України» передбачено до 2015 року створити на території області 18,7 гектара нових захисних та інших лісонасаджень. Однак за останніх п’ять років загибель висаджених культур становить близько 40 відсотків. А протягом 2003—2004 років лісозахисні смуги не створювали взагалі.

Ліна КУЩ.