Цього разу над керівництвом найстарішого в галузі суднобудівного заводу імені 61 комунара

Заява в. о. міністра транспорту і зв’язку Віктора Бондаря про можливу зміну керівника 61-го заводу Валерія Агафонова несподіванкою не стала. Хмари над Валерієм Олексійовичем згущалися давно. А причини і приводи для звільнення спливли раптом і одразу. Озвучені вони були і на колегії облдержадміністрації, і на прес-конференції для журналістів.

Виявилося, що причина, з якої намагаються відсторонити Агафонова, — заборгованості в заробітній платі. Що ж, довід серйозний. Тільки чия провина в тому, що єдиний державний(!) суднобудівний завод з поля зору держави випав, і вже давно? Чому ніхто не поцікавився причинами невиплати зарплати? Чому елементарно не вивчили ситуацію на підприємстві? Просто кинули на дно з вантажем невирішених проблем. Випливайте самі.

Та що найдивовижніше, завод усе-таки ще на плаву. 2005 року порівняно з 2004-м обсяг виробництва зріс у 2,6 разу і становив 103 мільйони гривень. Є замовлення закордонні й вітчизняні. У принципі, завод працює. Поки що.

Річ у тім, що держава, як недбайливий батько, про своє дитя не думає і не допомагає. А мала б. У бюджеті на цей рік передбачено виділення 70 мільйонів гривень на добудову грецького рефрижератора і криголама для Мінтрансу. Ще не виділено жодної копійки! Але ж рефрижератор уже багато років стоїть на третьому стапелі, який можна було б використовувати для будівництва інших суден. І контракти такі є. Держава гальмує.

Недоодержав завод і 300 тисяч за законом про підтримку суднобудування на відновлення основних фондів. Цілий рік не повертає держава три мільйони гривень ПДВ. Природно, ці гроші вимивалися з обігу. Були змушені користуватися кредитними коштами, на які відсотки зростають з неймовірною швидкістю. А вічна історія з ракетним крейсером «Україна», про який наша газета писала не раз. З початку року на відшкодування витрат на його утримання — жодної копійки за квартальної потреби в мільйон 200 тисяч.

І це не кажучи про загальну неблагополучну для заводу (та й країни в цілому) економічну і політичну ситуацію. Через торішнє штучне «посилення» гривні на контрактах у валюті втрачено більш як два мільйони доларів. Триразове протягом минулого року підвищення зарплати теж не було закладено в контрактах. Скасували чинність закону про ВЕЗ «Миколаїв», не працює закон про державну підтримку суднобудування. Ніхто не міг передбачити зростання цін на метал, енергоресурси. Замислився й іноземний замовник. Не подобається йому політична нестабільність у державі. Не рветься він уже на найстаріший 61-й, вичікує. Все це і є справжньою причиною заборгованості в зарплаті. Сьогодні вона становить майже 800 тисяч гривень, 60 відсотків місячного фонду зарплати. Але найцікавіше, що у прес-релізі облдержадміністрації для преси успіхи заводу подано як успіхи облдержадміністрації.

Валерій Агафонов так коротко охарактеризував основні віхи сучасної історії підприємства: «2003-й — завод почав працювати, 2004-й — в умовах чинності закону про ВЕЗ завод завантажили цілком, він навіть зміг укласти власні кошти в розвиток виробництва, 2005-й — рух за інерцією. 2006-й — завод на межі зупинки».

Своє бачення проблем і шляху їх розв’язання директор підприємства виклав у листі керівникові області ще у жовтні минулого року. Реакції — нуль. Хоча ні — була реакція. Олександр Садиков — замість спроб вникнути у проблеми 61-го — направив листа в міністерство з проханням розірвати контракт із директором. Адже так набагато простіше. Нещодавно ще один лист надійшов на завод з обласної держадміністрації. У ньому просять надати інформацію про заводський санаторій-профілакторій — чудову будівлю в мальовничому куточку на березі Інгула. До чого така зацікавленість? Залишається здогадуватися.

Директор заводу цілком згодний з міністром транспорту щодо шляхів виходу з кризи. Їх лише два — приватизації чи державна підтримка. Щодо підтримки — перспектива слабка. Державі чомусь абсолютно не потрібний власний суднобудівний завод. Як не потрібні ракетні крейсери, підводні човни і все те, що є символом моці державної.

А що стосується приватизації, то й вона різна буває. У тому само Миколаєві є наочні приклади. «Океан», маючи успішного інвестора, процвітає. Чорноморський суднобудівний, колишня слава міста корабелів, у занепаді.

У цій ситуації зняти директора — зовсім не спосіб зняти одним махом усі проблеми. Хоча й порівняно простий. Набагато складніше знайти оптимальний і ефективний шлях виходу з кризи, застосувати так широко рекламовані головою адміністрації якості успішного менеджера, та й зрештою просто виконати зобов’язання перед заводом і його працівниками.

Для цього справді державний підхід потрібен. А поки що влада демонструє цілковитий його брак.

Миколаїв.