Почалося все з танцювального гуртка при міському Палаці піонерів, який очолили молоді випускники Краснодарського вищого училища культури Михайло і Тетяна Гузуни. Михайло виріс у молдавському селі, більшість жителів якого мали прізвище як не Кандиба, то Криворучко. А прізвище його бабусі — Козак. Після школи вступив до сільгоспінституту і мав би стати технологом виноробства, якби не захопився танцями — при вузі був чудовий танцювальний колектив. Затим відомий молдавський ансамбль «Жок». І в армії танцював, в ансамблі.

А в Краснодарі вчився на одному курсі з Тетяною. Якщо житомирських студентів у ті роки посилали в колгоспи рвати хміль, то краснодарських — на виноградники. Хто не пробував збирати виноград, думає, що то просто! Тетяна, корінна житомирянка, до приїзду у Краснодар виноградників і не бачила. А Михайло ж виріс серед лози, й легко виконував норму і за себе, і за юну красуню. Отак завдяки винограду й народилася нова сім’я. З дипломами обоє поїхали на її батьківщину — в Житомир. Тут у гуртку в Палаці піонерів вона ще школяркою опановувала основи хореографії — сюди й повернулася з чоловіком.

Уже через кілька років «Сонечко» заявило про себе як самобутній колектив. І йому стало тісно в стінах Палацу піонерів. Ансамблю надали приміщення в центрі міста (хто тільки не претендував на цей будинок!). Отак і з’явилася школа хореографічного мистецтва. Михайло Семенович — директор, Тетяна Іванівна — художній керівник.

Гопак під Державним прапором

Сьогодні коронний танець «Сонечка» — гопак.

— У нас своєрідна композиція, — каже Михайло Гузун. — Часто питають, чому трактуємо танець так, що він із розважального переходить у патріотичний. А я пам’ятаю, як ми виконували його у Франції, в Марселі. Треба бачити, як на сцену виходить наш хлопчина із Державним прапором, лунає «Слава Україні!» і встає п’ять тисяч глядачів. У нас — сльози на очах...

Гузунам важливо не тільки навчити дітей танцювати:

— Ми ще — на роздоріжжі. Хоч живемо, здавалось би, у вільній демократичній країні, не можна не помічати дискомфорту в суспільстві. Важко переконати дітей, що коли гарно вчитимуться, стануть добрими фахівцями, сумлінно працюватимуть, то й житимуть добре. Адже ці діти вже змалку бачать багато прикладів, що засвідчують цілком протилежне... В таких умовах непросто знайти опори для виховання в дітей патріотичних, національних — у найкращому значенні цього слова почуттів. Тому така велика роль культури, мистецтва хореографії зокрема.

Гузунів непокоїть, що знання про світ у дітей дуже скупі. Часто телевізор дає їм усякий непотріб. Сміття і бруд на вулиці — те саме на телеекрані. «Сонечко» допомагає пробудити прагнення до знань. Коли вивчають зарубіжні танці (а в репертуарі їх багато) знайомляться з минулим і сьогоденням народу, який його створив, географічними та іншими особливостями, які наклали відбиток на культуру. Це допомагає знайти ключ до сердець глядачів на гастролях. Де лишень не бували — Іспанія, Італія, Австрія, Греція, Угорщина, Болгарія, Росія, Молдова...

У здоровому тілі — здоровий дух

У школі хореографічного мистецтва близько 600 учнів. 120 — найкращі — основний кістяк ансамблю. У підготовчу групу набирають у віці чотири — чотири з половиною роки.

— Приймаємо майже всіх бажаючих, — каже Тетяна Іванівна. — У цьому віці ще не визначиш, хто здібний до танцю, а кому це не даватиметься. Один може «розкритися» вже за рік-два, інший — через чотири-п’ять літ.

Щорічний набір — близько сотні малюків. Бідою останніх років Гузуни вважають те, що вже в цьому віці відчутні наші біди. Телевізор, комп’ютер — малорухливий спосіб життя.

— Трохи побігає дитя по залу — і вже геть утомлене, — зауважує Михайло Семенович. — Деякі батьки розуміють, що дитині потрібен рух як запорука здоров’я. А інші «жаліють». А потім каються, та пізно. Коли дитина, злякавшись труднощів, покинула заняття, це сигнал до того, що й за інших обставин вона може відступити, якщо для досягнення мети треба докладати зусиль.

...Згодом юні танцюристи з підготовчої групи переходять в основну. У першому-другому класах заняття проводяться двічі на тиждень, потім — по чотири, у старшокласників — п’ять разів. А тривають по дві-три години. Крім практичних занять — теорія. Музграмота, історія балету, історія мистецтв України, історично-побутовий танець, народний, постановка танцю... Є ще заняття з верхової їзди, східних єдиноборств. Гузуни переконані: людина повинна бездоганно володіти своїм тілом.

Випускники школи одержують диплом, який підтверджує право бути артистами балету народного колективу і керівниками хореографічного колективу. Звичайно, не всі роблять танці «дорослою» професією. Та відрізняються вони від інших і поставою, і самодисципліною, і впевненістю у власних силах.

Але ось що хвилювало: ті, хто їхав з Житомира вчитися далі, вже не поверталися. За ініціативою ректора Житомирського державного університету Петра Сауха створено комплекс, до якого увійшло кілька навчальних закладів, у тім числі й ансамбль «Сонечко» школи хореографічного мистецтва. У вузі з’явилися нові спеціальності: вчитель початкової школи і хореографія, психолог і хореографія, іноземні мови і хореографія. Облрада встановила спеціальні стипендії для студентів, бо танці — це значне фізичне навантаження, а не у всіх же батьки багаті, щоб забезпечувати належне харчування.

— Самі матеріальні блага не роблять людей щасливими. Культура — невід’ємна складова суспільного буття, — каже Михайло Гузун.

«Сонечко» з ініціативи його керівників взяло активну участь у зборі коштів на реставрацію храмів Житомирщини.

* * *

А коли стало відомо про присудження Гузунам Огієнківської премії, вони разом зі своїм «Сонечком» були у Франції...

Житомир.