Такою похвалою часто обдаровують в Едмонтоні Юрія Москаля —члена Дорадчої ради при уряді канадської провінції Альберта, який майже три десятиліття вчився і працював в Україні. Цей громадський орган виробляє для урядовців конкретні пропозиції стосовно розвитку відносин з Україною. Очолює раду Рей Данилюк, у минулому фермер з 30-річним стажем, член парламенту провінції. До цієї структури входять також міністр освіти Євген Звоздецький, колишні міністри та депутати провінційного уряду і парламенту, громадські діячі, бізнесмени, науковці — всі люди українського походження, сповнені прагнення налагодити обопільну співпрацю з Україною. Саме з ініціативи ради протягом останніх двох років у Едмонтоні були підписані протоколи про наміри стосовно співробітництва між урядом Альберти та державними адміністраціями Івано-Франківської і Львівської областей. У 2002 році здійснив візит в Україну прем’єр провінції Ральф Кляйн. У складі супроводу поважної делегації був і Юрій Москаль. Ще порівняно недавно про таке він не міг і думати. Але його знання про Україну, обізнаність з ментальністю її людей, вроджена діловитість виявилися корисними для розбудови міждержавних відносин. Поради Юрія канадським урядовцям мають завше практичний характер, спрямовані на те, щоб його країна мала найтісніші відносини з Україною.
Рядки з Москалевої біографії. Народився в 1938 році в містечку Валдор (провінція Квебек). Як танцюрист брав участь у мистецьких програмах всесвітніх фестивалів молоді й студентів у Варшаві та Москві. У 1957 році, перебуваючи в радянській столиці, звернувся до союзної влади з проханням надати йому можливість учитися в Україні. Москва дозволила громадянинові Канади поселитися у Львові. Через рік сюди реемігрував батько — Петро Москаль. Мати Юрія відмовилася повернутися на батьківщину. Подружжя розлучилося.
Юрій закінчив факультет іноземних мов Львівського університету, викладав “першу рідну мову” для фахівців, перекладав на англійську мову Українську радянську енциклопедію. Там же, у Львові, він зустрів свою вірну подругу — Любов Василівну. Колишній вчительці географії, класному керівникові однієї з київських шкіл на Лівобережжі й досі надходять за океан листи від її учнів. Уже в Канаді вона стала журналісткою.
Згодом Ю. Москаля запросили на роботу до Товариства зв’язків з українцями за межами України, де він взяв участь у створенні газети “Ньюс фром Юкрейн”. То була найвища довіра тодішньої влади. Та в 1976 році те владне довір’я дещо похитнулося. Юрій написав листа до Ради Міністрів України про недоліки національно-культурної політики в республіці. Він чітко усвідомлював можливі сумні наслідки свого послання. На його щастя, зарахування до “дисидентів” не відбулося, але до списків “неблагодійних”, вочевидь, потрапив. Процитую деякі фрагменти цього листа. “...Не помічати того, що українська мова поступово витісняється з міст, університетів, інститутів, шкіл, було б невірним і несправедливим. Відверто дивує, що історія України в українських школах викладається лише на рівні факультативу, як додаток до загальної історії СРСР... Турбує ще одне — ставлення в Україні до унікальних пам’ятників... У жахливому стані перебуває Києво-Печерська лавра, в каміння перетворено гетьманську резиденцію в Батурині. І таких прикладів можна навести чимало. Невже Україна не розуміє, що таким чином вона не лише втрачає свою культурну спадщину, а й позбувається коштів від міжнародного туризму?..” Тоді Юрій Петрович ще не знав, що мине три десятиліття, а багато порушених ним питань залишаються все ще актуальними.
Мінливість планиди є пробним каменем для мужніх людей. У цьому вкотре переконуєшся, перегортаючи в думках сторінки біографії Москаля. Життя часто випробовувало його, било несподівано й боляче. У 1985 році в Києві Юрія Москаля виключили з Комуністичної партії за одне несхитне бажання поїхати до Канади і навідати матір, яку не бачив багато літ. У видавництві “Дніпро”, де він працював перекладачем, його прізвище було знято відразу з 14 видань, зі сторінок з переліком редакторів і перекладачів. Для нього, вихованого в Канаді в любові до України, ця образлива недовіра була надто приголомшливою.
У 1986 році Ю. Москаль повертається до Канади, поринає, забувши про кривди, в роботу в Товаристві об’єднаних українських канадців (ТОУК). Саме в цій організації пройшли його юнацькі роки. Працює в журналі “Юкрейніен Кенедіен”, очолює фірму “Українська книга”, яка в ті роки виступала чи не єдиним закордонним суб’єктом поширення друкованої та іншої інформації про Україну на терені Північної Америки. У 1991 році Юрія обирають національним президентом ТОУК. Посилилися культурні зв’язки з Україною, розпочалася співпраця з іншими українськими об’єднаннями у Канаді, які перебували на протилежних ідеологічних позиціях. Він міг би ще чимало зробити для згуртування українства в Канаді та співпраці з Україною, якби знайшов достатньо однодумців. “Не вдалося, мабуть, через те, — полюбляє жартувати Юрій, — що я є поодиноким Москалем у великому українському гурті”.
У 2001 році Ю. Москаля не переобрали президентом ТОУК. Опоненти звинуватили його в надмірному захопленні зв’язками з Україною. Та він і понині не змінив своєї життєвої позиції. Юрія обрано до складу провінційної ради Конгресу українців Канади, а також одним із директорів Українсько-канадської суспільної служби в Едмонтоні. Він очолює і громадський комітет “За відкриття Генерального консульства України в Західній Канаді”, який на зібрані кошти придбав приміщення для нашого майбутнього дипломатичного представництва.
5 років тому за особистий внесок у підвищення міжнародного авторитету України Юрій Москаль був удостоєний ордена “За заслуги” 3-го ступеня.
Востаннє ми зустрічалися з ним під час парламентських виборів в Україні, де він перебував у складі канадської місії спостерігачів. Розповідав про діяльність Дорадчої ради. Нинішнього року вона обговорювала питання відрядження волонтерів-обсерваторів на наші вибори, обміну досвідом в аграрному виробництві з Херсонською областю, освітні, мистецькі та інші зв’язки з Україною. У розмові зі мною Юрій Петрович висловив думку стосовно створення при уряді України подібної дорадчої ради із співробітництва з Канадою, країною, де кожен 30-й житель визнає себе українцем.
Станіслав Лазебник, голова громадської організації “Разом”.
