У генерального директора та художнього керівника Національної філармонії України Володимира Лукашева — подвійний ювілей: 70 років від дня народження і 50 — творчої діяльності.

Закулісна філософія стверджує, що театр — це не професія, не доля й навіть не діагноз, а — спосіб життя. Щось, мабуть, є в цьому архаїчному мистецтві, якщо цей спосіб життя обирають деякі талановиті люди! Мабуть, тому, закінчивши 1960 року Харківську консерваторію, Володимир Лукашев відчув, що в театрі замало лише працювати — щоб розуміти його, ним треба жити. Любов до театру спонукала Володимира Лукашева вступати вже після консерваторії на режисерський факультет, на курс М. Аваха. Навряд чи хто зараз скаже, що то було. Мабуть, відлига — відчуття свободи, весни, відгомін п’янких 60-х... Але це відчуття незвичайності, широти й свободи пошуку він зберігає як принцип усе своє життя.

А тоді, в 1964-му, його залишають на кафедрі оперної підготовки викладачем і режисером-постановником; працюючи в Оперній студії, він стає доцентом, а згодом — завідувачем кафедри. То були часи розвою студійного руху взагалі, а в музичному театрі — зокрема. Але ж опера — більш статична, менш мобільна в порівнянні з драматичним театром. Та, попри це, вистави Оперної студії, поставлені В. Лукашевим, виділялися філігранною акторською і виконавською технікою, оригінальністю постановочних рішень. Він поставив близько 20 опер. Одночасно працював ще й проректором з навчальної роботи Харківського інституту мистецтв. І це було навіть не сумісництво — а співіснування у двох різних іпостасях. І вдале. І успішне.

У 1973 році В. Лукашева призначено головним режисером Харківського театру опери і балету. Не варто й порівнювати камерну оперну студію і великий театр, який тоді потребував докорінних змін, перегляду самої концепції постановок. Саме з цим колективом В. Лукашев здійснив постановки понад 40 опер, багато з яких відзначено преміями, дипломами, лауреатськими званнями. Майже все, що поєднує в собі оперний жанр: героїчна, комічна, моноопера, епічна, опера-драма, опера-казка, — В. Лукашев втілив у ті роки на харківській сцені.

До речі, донедавна спеціалізації «режисер музичного театру» не існувало взагалі. Бракувало і рівня акторської майстерності у підготовці вокалістів. Своєю творчістю В. Лукашев наголошує, що опера — мистецтво поліжанрове, де тісно переплітаються талант вокаліста і драматичного актора.

Лукашев дбав про те, щоб вивести оперу з монументальної статики в яскраву життєву динаміку. Він і нині переконаний, що театр не є зліпком життя — театр і є ставлення до життя. Цьому він учив акторів, цьому ж учить нині майбутніх режисерів музичного театру в Національній музичній академії України.

У 1996 році В. Лукашева запрошено на посаду гендиректора і художнього керівника Національної філармонії України. Він багато зробив для завершення реконструкції та реставрації будівлі. Оновлена філармонія потребувала в своєму новому статусі багатьох організаційних і кадрових змін. На конкурсній основі було здійснено набір нового складу симфонічного оркестру. На посаду головного диригента запрошено талановитого музиканта Миколу Дядюру, забезпечено новостворений оркестр сценічним обладнанням. Великим успіхом керівника була організація культурного гранту японського уряду, який дав змогу укомплектувати оркестр інструментами фірми «Ямаха» на суму майже 500 000 доларів.

З 1999 року В. Лукашев — провідний педагог, професор кафедри музичної режисури Національної музичної академії. Його студенти — завжди його однодумці, завжди співавтори. Він учить бути режисером не за дипломом, а за покликанням.