З болючої теми для всіх, хто займається птахівництвом, — пташиного грипу — розпочала розмову з депутатом Рівненської обласної ради трьох скликань, заслуженим працівником сільського господарства, директором корпорації «Агролан Крупець» Володимиром Варфалюком.

— Поки що, на щастя, нас ця проблема не зачепила. Ми чітко дотримуємось усіх ветеринарних вимог. Майданчики, де утримується птиця, закриті, як і весь виробничий цикл, тож у цехи можуть потрапити хіба що комарі, — каже Володимир Варфалюк.

— І все ж ціни на продукти птаховиробництва останнім часом стрімко впали. Це я бачу як покупець.

— М’ясо не дуже подешевшало, і на нього є попит. Складніше з курячими яйцями. Сьогодні яйце йде за 17 копійок, тоді як торік було 22. Не знаю, з чим це пов’язано: чи з перевиробництвом, чи із завезенням з-за кордону. Але якщо ціна на яйце знизиться до 14—15 копійок, дуже багато птахофабрик стануть банкрутами.

— А вам загрожує така перспектива?

— Птахівництво — це не єдине, чим ми займаємось. Маємо 4,5 тисячі гектарів землі, продаємо щороку 25 тисяч тонн цукрових буряків, 600 тонн молока, виробляємо 15 тисяч тонн зерна. Та й ми вже економічно відчули проблеми з ціноутворенням на продукцію птахівництва. Але оскільки є власна земля, а значить своє зерно, комбікорми, нам легше виживати. А ось птахофабрики, які цього не мають, опинились у скруті.

Коли ціна на яйце була реальною — 30 копійок, до нас приїздили різні комісії з цін, нині ж нікого не цікавить, чому так стрімко дешевшає цей дієтичний продукт.

А загалом поки що збитків не маємо. Але працюємо на граничній собівартості, що не дозволяє нам розвиватися, як раніше. Скажімо, вісім місяців тому, коли кілограм м`яса птиці коштував 11—12 гривень, модернізували ферми, вкладали кошти у розвиток. Ще б рік—два попрацювати за таких цін — і українським аграріям не був би страшний вступ у СОТ, хоча й зараз, щиро кажучи, наша корпорація може на рівних конкурувати з іноземними виробниками сільгосппродукції.

— Воно й зрозуміло, ви завчасно підготувались до роботи в ринкових умовах: навчали спеціалістів, навіть за кордоном, побудували сучасні заводи з переробки зерна, виробництва комбікормів, закупили сучасну техніку. Але не у всіх такі можливості. Як їм бути?

— Справді, нині, у зв’язку з подорожчанням аміачної селітри втричі, дизпалива — удвічі, усім сільгоспвиробникам нелегко. А тим паче дрібним фермерським господарствам, які до того ж не мають техніки, належної матеріальної бази. Тому я намагатимусь через депутатську діяльність, через роботу в комісії, яка опікуватиметься проблемами агросектора, допомогти вирішити нагальні проблеми села. У 1998—2002 роках я був головою такої комісії і мені вдалося разом з моїми колегами-депутатами багато зробити в цьому напрямі. А ось у 2002—2006 роках працював у правовій комісії, хоча більше б користі приніс в аграрній. Бо маю досвід, багато пропозицій, реалізація яких, на мою думку, якщо й не підняла б село з колін, то хоча б зробила працю селянина престижнішою, як, скажімо, в нашій корпорації (вона дає роботу 400 особам), де середньомісячна зарплата 700 гривень.

— Повертаючись до зниження цін: який, Володимире Олександровичу, на вашу думку, вихід?

— Дуже добре, що держава дала по 45 копійок дотації на кілограм живої ваги бройлера. Але в майбутньому, вважаю, в Україні необхідно запровадити ліцензування птахофабрик, кожна отримувала б певну квоту на виробництво продукції, щоб не допускати її надлишку на ринку, а звідси — банкрутства маленьких фабрик. Адже якщо держава дає певну квоту, вона в такий спосіб гарантує за рентабельності 20—25 відсотків стабільну ціну. Це непогано. Такі ж квоти мають бути запроваджені і на зерно, цукор, іншу сільгосппродукцію.

Розмову вела Олександра ЮРКОВА.

Рівне.