Саме під такими заголовками наприкінці квітня ЗМІ подали інформацію про урядові заходи щодо відзначення Дня Перемоги в Україні.

Йдеться про покладання вінків і квітів до пам’ятників полеглим на полях битв Великої Вітчизняної війни, парад вояків Київського гарнізону в столиці та проходження ветеранів Хрещатиком з пригощенням солдатською кашею. Щоправда, Мінтранс і галузева профспілка обіцяють безплатно возити їх цього дня у межах міста, а «Київстар» так само дасть змогу скористатися телефонним зв’язком.

Скромно. Але треба подякувати владі за те, що обійдеться без стресів, бодай запланованих. Цього року, мало не вперше, про події Великої Вітчизняної майже не розповідають друковані ЗМІ, а телебачення відбувається переважно показом старих фільмів «про війну» чи короткими сюжетами про пільги її учасникам. Враження, ніби соромимося цієї сторінки нашої історії. Історії, учасниками якої були не римські гладіатори чи герої зарубіжних бойовиків, а наші найближчі родичі, чия кров тече у наших жилах. А переважна більшість з нас ще й клялися не забути їх довіку...

Вони виконали свій обов’язок захисника рідної землі, захищаючи від агресора тих, хто залишився у них за спиною, відстоюючи свободу. А мільйони й мільйони заплатили за це власним життям. Нині чимало недоумкуватих політиків намагаються зробити «ревізію» тієї історії, зневажуючи передусім подвиг солдата. Нам намагаються нав’язати абсурдну ідею, що начебто не фашист Гітлер хотів загарбати СРСР, а диктатор Сталін першим хотів напасти на «хорошу» Німеччину. Відтак, та війна не є вітчизняною, а отже, і подвиг — не подвиг. Деякі новоявлені контролери навіть підкидають блюзнірську тезу про баварське пиво, котре можна було б без проблем споживати, не поклавши голови мільйонів. Побійтеся Бога, панове: хіба не тривожить уже подзвін за загиблими, не стукає в серця набат Освенціма та Бухенвальда? А поламані долі понад двох мільйонів українців, котрих біснуватий фюрер зробив рабами в двадцятому столітті, вкоротивши багатьом віку, не застерігають від таких «ревізій» історії?

Утім, у таких панів-можновладців є можливість спокутувати гріх: полегшити бодай останок життя і ветеранів Великої Вітчизняної, і колишніх примусових робітників, і, зрештою, тієї категорії, яких називають дітьми війни. Для цього потрібно лишень бодай на якийсь час зашити власні кишені й подумати про соціальний захист таких наших громадян.

А «скромність» нинішніх заходів до 9 Травня... Хай вона буде на совісті нашої влади. Попри всі політичні спекуляції, ветерани Великої Вітчизняної мають знати: їхній подвиг назавжди залишиться у пам’яті вдячних нащадків. Живіть довго й будьте здорові!