З 15 травня ЄС в однобічному порядку тимчасово скасував мита для українських товарів. Завдяки такому заходу українські експортери отримали пільговий режим доступу на європейські ринки. Що, за оцінками уряду, має привести до економії майже 500 млн. євро. Основну вигоду, очікується, можуть одержати українські аграрії та виробники харчопрому.
Таких торговельних поступок Україні давно й ніхто не робив. Тому крок ЄС зі зниження мит сприйняли з величезним ентузіазмом. На практиці виявиться, що аж ніяк не всі експортери зможуть скористатися «вікном» до 1 листопада і наростити поставки своєї продукції на ринки Євросоюзу. Чому й що заважає — про це ми ведемо бесіду в інтерв’ю з Андрієм Табаловим (на знімку), народним депутатом України — членом депутатської групи «Економічний розвиток».
Про вигоди й можливості взаємної торгівлі
— Андрію Олександровичу, багато йшлося про вигоди від рішення ЄС знизити мита для українських товарів в однобічному порядку. Що це означає на практиці?
— Це передусім дуже добрий сигнал для інвесторів і бізнесменів усього світу про те, що Україна розширює і поглиблює співпрацю з Європейським Союзом.
Хоча, гадаю, конкретно реалізувати цю економію в 400—500 млн. євро буде проблематично. З тієї простої причини, що попри те, що ЄС ці мита зводить до нуля, бар’єри все одно залишаються. Бар’єри, так звані нетарифні — у вигляді сертифікації, у вигляді ліцензування.
Не секрет для українців, особливо бізнесменів, що більшість наших підприємств, які виготовляють продукти харчування та займаються переробкою сільськогосподарської продукції, — не сертифікувалися для експорту в ЄС. Тому що їм, у принципі, донедавна вистачало сусіднього російського ринку, який був досить ємний і мав ті самі стандарти, що і в Україні. Росія сьогодні перед багатьма українськими виробниками свої кордони закрила.
Тому ринок ЄС є гарною альтернативою, але до цієї альтернативи треба підготуватися. Багато підприємств ще не готові. Хтось, можливо, встигне в це вікно (до 1 листопада 2014-го. — Ред.), але більшість, гадаю, все-таки не встигнуть.
У будь-якому разі, на думку депутатів групи «Економічний розвиток», зниження мит — це позитивно, це вже крок уперед. Крок Європи назустріч нам.
— Якщо говорити докладніше, що ми конкретно постачаємо в Євросоюз, яку продукцію?
— Цукор можемо експортувати буряковий. Молочні продукти можемо постачати. Але знову-таки після серйозних структурних змін у нашій галузі, тому що саме збирання молочної сировини в Європі відрізняється від українського. Якщо в Україні 80 відсотків молочної сировини виробляється населенням, то в Європі не існує «населенського» молока. Там є фермерські господарства, великі й дрібні, здебільшого об’єднані в кооперативи. Кооперативи мають усю необхідну інфраструктуру для того, щоб так звана бакобсеменінність цього молока було зведено до мінімуму. Коли ми в Україні це зробимо, тоді ми зможемо туди прийти. І для молочного ринку — це дуже актуально, тому що він, напевно, найбільше постраждав від торговельних війн із Росією. Ковбасні вироби, можливо, хоча теж будуть питання до українського м’яса, щодо тієї ж гігієни. Продукція шоколадна, зокрема, кондитерська, однозначно піде, у нас вона досить високої якості.
І це тільки початок. Гадаю, нині уряд має почати серйозну роботу з переорієнтації українського промислового харчового сектору зі Сходу на Захід.
— Якщо говорити про харчовий експорт. Яка частина, відсоткова, у нас ішла в Європу, яка в інші країни, якось можна оцінити?
— Переважна більшість експорту харчової продукції в нас ішла в Росію. Щодо ринку сиру — це майже 70 відсотків продукції, виробленої в Україні. Це досить серйозна цифра. Ще одна важлива складова — це овочі. Тепличні овочі, помідори та огірки, які теж ішли в Росію. Тепер на митниці серйозні перебої із пропуском овочів. А ця продукція ще швидше псується, ніж сир, ковбаса, м’ясо — тобто там лік іде на дні.
Але у зв’язку з високими цінами на газ ця галузь у принципі переживає тяжкі часи. Гадаю, багато які з тепличних комбінатів чи закрилися, чи працюють не на повну потужність. З одного боку, через примусове скорочення російського попиту, з другого — через одну з найвищих в Європі цін на газ.
Про сертифікацію і нетарифні бар’єри ЄС
— Якщо говорити про нетарифні бар’єри. Сертифікація, скільки часу вона займає, що потрібно зробити нашим підприємствам?
— Є такі системи сертифікації, як ІSO і HASSP. Це означає, що має приїхати фахівець і пройти весь виробничий ланцюжок — від приймання сировини до відвантаження готової продукції, і перевірити її на предмет безпеки. Наприклад, у тій же молочній галузі на чільне місце ставиться гігієна — тобто високий рівень санітарії. На всьому ланцюжку відстежується мінімум людського чинника.
— Чи повинен приїжджати європейський фахівець?
— Не обов’язково. Є і українські фахівці. Я знаю, що багато підприємств у нас у країні сертифіковані або за ІSO, або за HASSP, менше — за тією та іншою системами. У принципі, ця сертифікація доступна дуже давно. Тому ті, хто мав таке бажання, уже могли це зробити. Хоча раніше, за наявності вільного експорту до Росії, аж ніяк не кожний керівник підприємства готовий був витратити зайві десятки тисяч доларів чи євро на річ, яка в принципі не дуже-то й була потрібна.
— Чого не скажеш про актуальність сертифікації нині...
— Це ще важливо для внутрішнього споживача. Тому що наші виробники, на жаль, іноді нехтують вимогами навіть для внутрішнього українського ринку. Зокрема, дуже широко критикувалася різними громадськими організаціями звичка деяких виробників розмішувати, наприклад, тваринний жир у молоці, маслі рослинними жирами. Що є порушенням. При цьому деякі виробники навіть писали на своїй продукції, що це ГОСТ, справжній сир чи масло, при цьому там усередині була або частково, або повністю пальмова олія. Тому такий крок, як сертифікація, має дисциплінувати українських виробників, у тому числі, підвищувати якість для українських споживачів.
— Наведіть приклад, які квоти ЄС ми заповнимо повністю, які — ні?
— Є квота на цукор, досить маленька — лише 10 тисяч тонн на рік. Ця квота абсолютно неадекватна обсягам. Притім, що українська цукрова галузь була однією з найбільших в Європі. І якби ми могли експортувати цей цукор за кордон, то, гадаю, потужності й заводів, і посівні площі агрофірм були б завантажені. І не було б таких стрибків цін на цукор, як, наприклад, ми бачимо цього року. За рахунок обсягу виробництва собівартість була б на нормальному конкурентному і стабільному рівні.
— У нас цукор за якістю відповідає європейським стандартам?
— Абсолютно. У нас є гарні сучасні заводи й уся українська цукрова галузь досить прогресивна.
Про вимоги МВФ для аграріїв
— Є й інші сигнали для наших аграріїв, теж із зовнішніх ринків. Точніше, від наших міжнародних кредиторів. Зокрема, МВФ наполягає на тому, щоб були скасовані пільги для аграрних виробників, це одна з вимог для отримання кредиту. Що можете сказати з цього приводу?
— Це однозначно негативний сигнал. Незважаючи на те, що сьогодні є досить непоганий розвиток в аграрному секторі, вона саме й пов’язана з існуючої пільговою системою оподаткування.
У разі її скасування, до речі, не упевнений, що збільшиться кількість податкових надходжень до бюджету. Аграрні підприємства купують величезну кількість техніки, різних матеріалів, складових, які мають ПДВ-відшкодування. Тому невідомо, що дасть скасування пільг аграріїв для бюджету. Але те, що це буде негативно для величезного блоку економіки України — це сто відсотків. З таким рішенням не треба поспішати.
Тим паче, зазначу, що в Європейському Союзі сільське господарство субсидіюється, і субсидіюється дуже серйозно.
Гадаю, в Україні може йтися про якусь заміну субсидування, але стимули для розвитку аграрного сектору залишитися однозначно повинні. На думку депутатів групи «Економічний розвиток», різких рухів з оподаткування, тим паче негативних, зараз робити просто не можна.
Тим паче, нещодавно ми прийняли Закон «Про запобігання фінансової катастрофи», де багато досить жорстких податкових норм для економіки країни.
Про ціни на хліб
— З перспективами на зовнішніх ринках для аграріїв розібралися. Поговоримо про ситуацію усередині України. Нещодавно ми бачили подорожчання цін на хліб. Чи було воно обґрунтованим?
— Вважаю, і це об’єктивність, що ціни на хліб могли піднятися набагато вище. Середнє подорожчання становило майже 10 відсотків. І його спричинено насамперед подорожчанням енергоносіїв. Якщо ми подивимося складові собівартості цін на хліб — зарплата практично не змінилася. А її, до речі, треба підвищувати. Сировину — борошно, на щастя, завдяки правильним діям Мінагропроду і Аграрного фонду, на основні підприємства хлібної галузі постачають за пільговими цінами. І це стримує зростання цін.
А от зростання цін на енергоносії стримати неможливо. Тому що з 1 квітня у нас закінчилася знижка на газ, і ціна змінилася, і з травня ціна на газ знову підвищилася. І нині для промислового споживача вона становить рекордні 6126 гривень за тисячу кубометрів. Такої ціни не було ніколи, і такої ціни немає в Європі. Те саме стосується і палива для транспорту.
Відповідно, хлібні підприємства, як й інші підприємства, не можуть працювати на збиток. Тому що швидко «вимиються» обігові кошти, і підприємства змушені будуть зупинитися. Тому вони частково пішли на підвищення ціни. Воно було поетапним і здебільшого зачепило високомаржинальні сорти хліба — батон, різні кондитерські вироби. Масових сортів хліба воно торкнулося меншою мірою.
— Питання з приводу Земельного банку. Наприкінці квітня Кабмін заявив про наміри ліквідувати цю структуру, відповідний законопроект зареєстровано у парламенті. На вашу думку, чи потрібний Україні такий інститут?
— Вважаю, цей Земельний банк не потрібний був у принципі. Його створювали під конкретних людей для того, щоб монополізувати ринок землі. Ви розумієте, коли є подібна структура, яка це все контролює, висока ймовірність того, що під неї буде зроблено приватну програму в інтересах певних людей.
Водночас якийсь банк, який би займався пільговим кредитуванням села, аграріїв, дуже потрібен. Але це може бути будь-який державний банк —хоч Ощадбанк, хоч Укрексімбанк, або будь-який комерційний банк. Для цього держава повинна просто укласти низку угод з банками. Для того, щоб фінустанови робили знижки, наприклад, щодо складу застав, з самої кількості застав під кредит, ну і з відсоткових ставок. Це нормальна європейська практика, і в цьому напрямі треба рухатися. А державний Земельний банк потрібно просто ліквідувати як непотрібну ідею й скоротити витрати на утримання апарату.
