Мешканця Львова, інваліда І групи Великої Вітчизняної війни Василя Андрійовича Колесника після повернення з лікарні, де підліковувався цієї зими, вдома чекав сюрприз. Відкриваючи помешкання, він зрозумів, що у його домі погостювали злодії. Вхідний замок висів відімкнутим, а внутрішній — просто зірваний силою. Ніяк не міг второпати, що ж поцупили крадії. У кімнатах все лежало ніби так, як і залишив, збираючись у Чернігів.

Відкрив шафу. І тут Василь Андрійович зрозумів, що піджак з 16 орденами, медалями хтось поцупив. Як же він тепер зустрічатиме без своїх нагород День Перемоги?

Шокований ветеран довго не міг отямитися. Присів на стілець, і сльозина сповзла по щоці... Минула війна, як роз’ятрена рана, враз постала перед очима. Ось він, ще непереодягнений у військову форму, кинутий у перший бій під Коростенем. Якимсь дивом залишився живим... Став навідником протитанкової гармати! Націлився — і снаряд влучає у фашистський танк! Прогавив — вибух в окопі або поряд. Бій за боєм. Скільки його товаришів залишилося лежати у землі далеко від рідних домівок!

Переправились на плоту з гарматою через Одер. Тільки захопили плацдарм. А вже назустріч ідуть ланцюгом п’яні гітлерівці-штрафники. На повен зріст. За ними другий, третій ланцюг! Ніколи перед цим Василь Колесник не був свідком психічної атаки. Але і ті, хто захопив плацдарм, не мали куди відступати, крім у воду. Василь прицілився у ворогів — і осколочний заряд розірвався серед наступаючих. Прицільно вдарила й піхота. За кільканадцять хвилин від гітлерівців залишилось лише криваве місиво... На зміну їм пішли німецькі танки. Плацдарм перетворився у пекло від вибухів снарядів, ревіння моторів. Бій все-таки завершився перемогою радянських солдатів. Василь дивом і цього разу уцілів: це при тому, що розбило його гармату. Поряд диміли і ворожі, і наші танки. Увесь плацдарм був розораний-розкиданий вирвами від вибухів.

Командир хотів відіслати вцілілого навідника на шестимісячні курси. А юнак-чернігівець запручався: «Що ви! Нікуди я не піду, поки Берлін не візьмем!» «От дурний, живим залишишся...» — почув у відповідь мирно-докірливе.

Василю пощастило все-таки вціліти у наступних боях, але не судилося брати участь у штурмі німецької столиці. Він отримав серйозне поранення на річці Шпреє. Але після госпіталю демобілізувався все ж додому з Берліна кавалером двох орденів «Слави» ІІ та ІІІ ступеня, двох бойових медалей «За відвагу».

«Хто ж це таке міг вчинити? — думав вражений ветеран. — Як тепер піду на мітинг у центр села?»

Не дуже сподівався на допомогу, але все ж таки звернувся до Чернігівського райвідділу внутрішніх справ. Ветерана уважно вислухали, ретельно склали список усіх його нагород. Яке ж було здивування Василя Андрійовича, коли днями у село завітав начальник райвідділу міліції підполковник Сергій Бондар з його нагородами.

— А крадіжку вчинив хлопець з нашого села, — розповідає колишній фронтовик. — Я ще минулого літа просив його та ще одного чоловіка допомогти мені перекрити дах сараю. Ось тоді він вже, мабуть, і придивився, як буде красти нагороди.

— У селі вже мало залишилось ветеранів, — каже донька В. Колесника Валентина. — Тільки у батька є стільки дорогоцінних бойових нагород. Тож негідник і скористався його тимчасовою відсутністю, аби проникнути у житло.

Співробітники ж міліції провели велику роботу щодо пошуку нагород. Місцевий 28-річний молодик-випивоха, який вже відбув одного разу термін позбавлення волі, відвіз їх у Чернігів одному колекціонеру і віддав за 200 гривень. Той відповідно перепродав їх за долари у Київ. І лише там було розшукано викрадане. На жаль, орден «Слави» ІІ ступеня поки що не знайдено. І все ж, попри це, повернення 15 нагород — приємний подарунок ветерану до Дня Перемоги.

Льгів

Чернігівської області.