Повернувшись із відрядження в село Ребрикове Антрацитівського району луганський журналіст Володимир Малявський похвалився колегам:
— А я сидів на дивані, на якому колись спав Нестор Махно...
З’ясувалося, що це була не вигадка. Такий антикваріат справді стоїть у дворі Ганни Іванівни Шульги, а розповідь жінки, котра розміняла дев’ятий десяток років, але не втратила пам’ять і логіку мислення, дуже вже схожий на правду.
...Їхній рід був не бідним. Брат бабусі Устини Іванівни — Олексій — працював на залізниці, мав непогані заробітки, так що грошей цілком вистачило, щоб побудувати великий будинок, до того ж із дерев’яною підлогою, а не глиняною долівкою, як у інших. Одне слово, їхня хата була найпомітнішою в селі. Її й облюбували махновці, коли під час громадянської зайшли в Ребрикове. Вирішили вони тут свій штаб розмістити та ночівлю Нестору Івановичу влаштувати. Як тільки зайшли до кімнати — одразу сіли на дивані. А він такий широкий, довгий, більше п’яти чоловік на ньому всидіти можуть. Відразу дістали самогон, закуску і почали вечеряти. Пиятика тривала до ранку. Махно так напився, що відразу на дивані і заснув.
— У нашій родині довго сміялися, коли згадували цей випадок, а диван стали називати махновським. Бувало, хтось скаже: піду полежу, відпочину на махновському дивані, — згадує Ганна Іванівна.
Із цим антикваріатом пов’язана вся історія її роду. На ньому сповивали новонароджених дітей, лежали покійні, коли їх відспівували, — дідусь з бабусею, батько з матір’ю і чоловік нашої співрозмовниці.
— Ми з братом, можна сказати, виросли на цьому дивані, — розповідає Ганна Іванівна. — Коли маленькі були, то бігали, стрибали, гралися на ньому. А він навіть не скрипів. У нас усі цей диван любили. Для мого старшого брата, наприклад, це було найліпше місце, де він складав вірші. Бувало, залізе на нього з ногами, влаштується в куточку і пише, пише... Хороші вірші писав. Так і помер з ними на вустах. Щоправда, не на дивані, а в клубі перед глядачами під час свого публічного виступу.
Пізніше Ганна Іванівна вийшла заміж і залишила рідний дім. Після смерті батька з матір’ю знаменитий диван забрала до себе. Спочатку він стояв у будинку, а потім вирішили винести його на подвір’я у холодок. І тут він теж у центрі уваги. Ганна Іванівна любить на ньому відпочити літньої пори, а для дітвори цей диван — просто незамінне місце для гри. Онуки знають історію цього
«дідуся», ставляться до нього з великою повагою. Адже на ньому сидів і спав Махно! І кажуть про те, що диван треба виставити в музеї, як історичну цінність. А ще — комод, який придбали бабуся й дідусь Ганни Іванівни ще задовго до 1917 року. І обов’язково написати на табличці прізвище того, хто зберіг ці речі, — бабусі Ганни.— А й справді, чому б не віддати цей диван у музей? — міркує довгожителька. — От школа в мене просить. Я збираюся до дочки піти жити. Стара вже, важко самій. А диван, думаю, переживе ще не одне покоління. Адже перезимував не одну зиму під яблунею і нічого йому не сталося. Правда, я намагаюся його закутати, вберегти від дощу і снігу. Руберойдом, плівкою вкриваю. Він старший за мене майже вдвічі, за ним уже треба доглядати.
Луганськ.
