Що, власне, є Перше травня? Чому мало не в більшості країн світу цього дня у трудящих теж вихідний, але вони не присвячують його споживанню шашликів, а виходять на вулиці під нестаріючими гаслами про солідарність та свободу? А їх не звинуватиш у схильності до радянських традицій. На запитання, що є Першотравень, мої співрозмовники не змогли відповісти.

Нагадаю: у XІX столітті під час розгулу дикого капіталізму робітники Чикаго 1 травня виступили проти експлуататорів-капіталістів, вимагаючи восьмигодинного робочого дня, достойної платні. В колишньому СРСР влада перетворила Першотравень на свято, бо вважалося, що в нас експлуатації не було...

Нинішню економічну ситуацію в Україні експерти означають саме як розгул дикого капіталізму. Якщо хто не погодиться, то поставлю запитання: «Що таке колективний договір?» Без цієї основи основ відносин роботодавця і працівника, за законом, не зареєструють жодне підприємство. А на яких підприємствах його укладають, а тим паче — хто виконує й контролює виконання? За законом, це мають робити профспілки. Ви вже, мабуть не смієтеся, а регочете, шановні читачі, чи не так?

Тим часом не до сміху, бо на більшості підприємств, особливо на будовах, люди працюють по 11—12 годин на добу з одним вихідним, практично не маючи права на оплату за листками непрацездатності. Медики дійшли висновку, що працівники, зайняті важкою фізичною працею, для відновлення сил повинні мати щорічну відпустку (оплачувану!) 20—24 дні. Хто надає нині таку відпустку?

Офіційна статистика: в Україні з 1993 року населення зменшується щороку в середньому на 400 тисяч громадян. Серед них значна кількість людей віком від 45 до 55 років. Не бачите прямого зв’язку? Скажете, що в Україні є відповідні закони й працівник має право. Має. Тільки чхали наші нові фабриканти та заводчики і на наші закони, й на наші права.

А що наш гегемон, котрий не звик або відвик боротися за власні права? Зазвичай скривджені люди мовчать, боячись втратити роботу...

...Політикам і батькам нації, котрі демонструють нам, як слід відзначати релігійні свята, але жоден з яких не згадав про значно важливіше — День солідарності трудящих, не завадило б перечитати економістів-класиків. Зокрема, енциклопедичний «Анти-Дюринг» великого провидця Енгельса, який усе розклав на «полички»: і про фальшивий радянський соціалізм, і про наш нинішній дикий капіталізм, і про нуворишів, котрих ніщо інше, крім накопичення капіталу та прибутків, не цікавить. Пограбування народу триває.

Інакше звідки взялися прибутки в нашого Президента, чиї доходи впродовж минулого року зросли у 500 разів? Триває збагачення і першої леді. І це лише те, що вказане в деклараціях про доходи. А скільки їх ще «записано на...»?

Багатії на те й багатії, щоб наживатися. Але ж є профспілки й політичні партії, котрі повинні їх контролювати які мають стежити, щоб не зменшилися ті соціальні здобутки, які ми одержали у спадок від колишнього СРСР. Влада — кравчуківська, кучмівська й нинішня тим паче їх ігнорує. Здавалося б, на їх захист і примноження передовсім повинні стати профспілки. Але їм, кишеньковим, не до того — усе не поділять власність, що в них ще залишилася і яку в них будь-коли можуть відібрати.

Захист прав трудящих — святий обов’язок партії комуністів. Але ті ніяк не збагнуть, що насправді відбувається в економіці країни. Вони й досі не зрозуміли причини розпаду колишньої наддержави, повторюючи, як папуги, що колись був соціалізм, до якого треба повернутися. Знову-таки, призабувши Енгельса, котрий ще позаминулого століття попередив: єдиним порятунком від такої комуни (читай радянського соціалізму. — Авт.) може бути втеча з неї...

То як, дорогі мої співвітчизники, святкуватимемо й надалі чи рятуватимемося?