Володимирові Литвину — 50!

Йому не треба «вивчати» проблеми господарювання на землі, він засвоїв їх, що називається, з молоком матері, знає зсередини, живе ними. Зрозуміло, з поправками на нові часи.

На чолі Володимира Литвина завжди легкий серпанок смутку, коли приходять спогади про неблизькі вже дитинство та юність, про стежину, що в’ється від батьківського порога за околицю, на битий шлях. Золота медаль за середню школу стала своєрідним дороговказом, що визначала перші кроки.

Та незмінними залишаються нестримна жадоба повертатися до витоків, до мами Ольги Андріївни, її теплих натруджених рук як найвищого мірила справедливості і добра.

До коріння, до джерел

Історичний факультет Київського державного університету ім. Тараса Шевченка. Сюди Володимира Литвина привів насамперед інтерес до минувшини свого народу, прагнення ближче долучитися до його коріння, до джерел. Далі були роки напруженої праці. Так, саме праці, бо оволодіти наукою без зусиль, безсонних ночей, спітнілого чола навряд чи можна.

Нагорода за це: доктор історичних наук, професор, дійсний член двох академій — Національної і правових наук, заслужений діяч науки і техніки, лауреат Державної премії України... Це ще не повний перелік усього, чим виміряний та оцінений доробок Володимира Литвина на дослідницькій ниві. Одна з праць, «Політична арена України: дійові особи та виконавці», засвідчила, що в країні є ґрунтовий знавець і дослідник сучасних загальносуспільних процесів. Тепер ця робота Литвина стала свого роду базою і відправною точкою для багатьох, хто взявся досліджувати цей практично неходжений, хоча й хронологічно нетривалий історичний пласт.

Реальна ціна початкових щаблів наукового олімпу, кількість і вага часом черствого, але незамінного хліба історика — перелопачені архівні документи. Узагальнювалися зібрані матеріали переважно вночі, коли підробляв сторожем. Треба було утримувати сім’ю, вдома було двоє дітей.

Володимир Литвин згадує той час з сумною, але вдячною усмішкою. З цього взяли початок усі його звання, аж до найвищого академічного, титули почесного доктора доброго десятка університетів, українських і зарубіжних, від Львівського до Токійського.

Серед особливо осяжних і зримих праць — історія України від найдавніших до найновіших часів. Три томи в чотирьох книгах, на основі яких незабаром вийде ще один підручник для вищої школи.

Два потоки

Наука і політика. Політика і наука. З цих двох потоків складається публічне життя Володимира Литвина.

Вони то мінялися місцями, то сходилися й роз’єднувалися, щоб злитися знову, доповнюючи і живлячи один одного.

Перебування в адміністрації Президента, неоднозначність періоду управління державою Л. Кучми використовуються недоброзичливцями проти В. Литвина.

Але навіть найбільші недруги не можуть пригадати політичні або корупційні скандали, до яких тим чи іншим чином причетний В. Литвин. А період його керування адміністрацією Президента взагалі був далеко не найгіршим — і насамперед з точки зору відносин з парламентом та урядом, політиками й політичними силами. Навіть у часи найгострішої критики на адресу екс-Президента Литвин не побоявся вдатися до об’єктивних оцінок, бо переконаний, що в «епосі Кучми», а така справді була, не все треба вимазувати дьогтем.

Незмінна прихильність до серединно-виваженої лінії, до обачності й поміркованості, готовність до діалогу і компромісу вивели на посаду Голови Верховної Ради України.

Коли гарячі пристрасті вирують у сесійній залі, люди вже не дивуються часом невмотивованості блокування трибуни, атакам на президію, жбурлянням паперу і завиванням сирени. Дивує інше: терпіння і витримка Голови Верховної Ради. Не виправдовуючи крайнощів, В. Литвин вважає парламент зрізом українського суспільства, рупором його думок, дзеркалом та барометром настроїв.

Саме на такому ґрунті виростала та роль, яку відіграла Верховна Рада і її Голова в годину передгроззя, коли в Києві гриміли провісниками біди барабани, а у двері парламенту дерлася юрба найзавзятіших «революціонерів». Всупереч усім спробам дезорганізувати роботу Верховної Ради зсередини і ззовні, дискредитувати в очах народу вищий законодавчий орган, видаючи його за основне джерело нестабільності в державі, Володимир Литвин впродовж усієї каденції вів парламентський корабель упевнено і надійно.

Мир у суспільстві

Зберегти країну й убезпечити народ від потрясінь, нестабільності й некерованості. Подолати розкол, внутрішню неусталеність держави, втому і невпевненість людей у подальшій долі, скріпити надію, консолідувати території, застосувати принципово нові підходи для піднесення економіки та соціальної сфери, оздоровити морально-психологічний клімат, утримати громадянський мир і спокій.

Стратегічна мета — вибудова в Україні держави, яка базується на власній основі і досвіді людства, засадничому конституційному визначенні народу як єдиного джерела влади.

Усе це — життєве кредо Володимира Литвина, науковця і політика, громадського діяча, сина, чоловіка, батька.

50 літ: багато і мало

Достатньо, щоб осягнути своє місце на цій землі і мати час реалізувати задумане. Все ще тільки починається.

З роси і з води!

«Голос України».