Сьогодні, 26 квітня, журналісти, друзі і колеги проводжають в останню путь свого видатного Учителя — професора Львівського національного університету, доктора філологічних наук Володимира Здоровегу. Господь узяв його до себе якраз на Великдень, у світле свято Воскресіння. Смерть була раптовою, і напевне інакше й бути не могло з Володимиром Йосиповичем. Бо його прізвище сповна відповідало генокоду міцного селянського роду з його довгожителями.

Кілька місяців тому професора вітали із 75-літтям, співали йому «Многая літа», а він був, як завше, молодим і гарним, дотепним і щедрим на добре слово та увагу до всіх і кожного. Таким він і залишився в нашій пам’яті...

Видатний учений і журналіст віртузно поєднував академічні студії із... косою та іншим селянським знаряддям. Збирав добрий урожай на ниві науковій та й у власному полі. Його наукова і житейська філософії були геніально простими, а саме: добре зерно треба засіяти добрими руками у добрий грунт. Так він і робив. Його лекції розпочиналися і завершувалися тезою про «Божу іскру», без котрої, мовляв, не може бути доброго журналіста, навіть якщо студент досконало вивчив би всі «правила» жанру і композиції. Чи не тому свої титули «Патріарха», «Учителя» Володимир Йосипович Здоровега сприймав із незмінною самоіронією.

Нашого учителя засмучували ті спритні учні, які набивали руку (та й кишені) на піар-технологіях, нерідко — не дуже чистих. Та попри все він залишався надзвичайно толерантним. І коли ми питали його про секрет міцного здоров’я, він казав, власне, про цю толерантність. До прикладу: «Я не люблю мильних серіалів, але з розумінням ставлюся до людей, які їх дивляться».

У часи нашого студентства Володимир Йосипович був наймолодшим і найдемократичнішим професором. Ці дві риси робили його дуже близьким нам, але ніколи ця близькість не перетворювалася на панібратство. Ми поважали його більше, ніж деяких грізних і недоступних викладачів, котрі «для солідності» відгороджувалися від нас дистанцією.

...Він пішов у вічність усміхненим. Напевне, йому було б прикро бачити сльози на наших очах. І ще прикріше було б, якби «Божі іскри», які він залишив по собі, згасли. Нам залишилось леліяти і берегти їх...

Оксана ТЕЛЕНЧІ,Людмила КОХАНЕЦЬ,Лариса ОСТРОЛУЦЬКА, Микола БОСАК.