Новий аналіз причин її виникнення. Досвід прозріння і нові погляди в майбутнє

Як і нинішнього, того квітневого дня 20 років тому смарагдовими бруньками на деревах, соковитою зеленню трав і квітів, радісним і веселим щебетанням птахів в Україну прийшла справжня весна-красуня. В українців жевріли нові надії і сподівання — невдовзі тепле літо, приємні дозвілля, відпочинок. І раптом... Як у незабутньому 1941-му, обірвалося мирне, спокійне життя.

Укотре під час підготовки матеріалів до друку про Чорнобильську катастрофу, зустрічей з тими, хто постраждав від її наслідків, мимоволі напрошується порівняння між нею і Великою Вітчизняною війною 1941—1945 рр. Обидві події мають чимало спільного. Передусім те, що сталися вони ніби несподівано. Але кожна з них мала величезний світовий резонанс і жахливі наслідки, які відчуваються й понині. Першу ще називаємо Другою світовою. Другу — планетарною.

Минули роки і у причини виникнення обох цих подій людство внесло уточнення. І якщо щодо розв’язання збройного протистояння двох світових систем, здається, вже сказано всю правду, то про причини аварії на ЧАЕС і досі точаться запеклі дискусії.

А що сказано про це в Національній доповіді України «20 років Чорнобильської катастрофи: погляд в майбутнє», яку щойно презентував наш уряд. Порівнюю з аналогічною за 2001 рік. Тоді її надрукували російською мовою і назвали «15 лет Чернобыльской катастрофы. Опыт преодоления». Між іншим, як до того, так і після приписка «досвід подолання» фігурувала у багатьох документах. Мабуть, щоб похвалитися ним і поділитися з країнами, в яких є атомні станції.

П’ять років тому

У розділі доповіді за 2001 рік «Основные характеристики аварии на ІV блоке ЧАЭС» наголошувалося, що аварія на 4-му енергоблоці цієї станції сталася «... во время проведения проектных испытаний одной из систем обеспечения безопасности...» І ще детальний виклад причин аварії було наведено у висновках «комиссии Госпроматомнадзора СССР, созданной по приказу от 27 февраля 1990 г.» За чиїм наказом і чому лише в 1990 році? — цього не вказано.

«Комиссия констатировала, что для конструкции реактора характерно наличие положительных парового и мощностного коэффициентов реактивности. Поэтому реактор, в результате ошибки его разработчиков при выборе физических и конструкционных параметров активной зоны, представлял собой динамично нестабильную систему по отношению к вариациям мощности и содержанию пара. Комиссия пришла к заключению, что из 13 проанализированных версий причин аварии отвечает объективным данным только версия, связанная с реактивностным эффектом вытеснителей системы управления и защиты реактора».

Можливо, певній частині фахівців це пояснення і зрозуміле, але, мабуть, широкому загалові читачів, як і мені, навряд. Утім, цей розділ доповіді завершується дещо конкретнішим висновком. А саме:

«Как следствие, к эксплуатации были допущены энергоблоки с серьезными недостатками конструкции реактора, его системы управления и защиты, которые вместе с неадекватным действием персонала явились непосредственными».

Далі в доповіді про причини аварії, дії уряду, допущені тоді ним, науковцями і експлуатаційниками помилки ні слова.

А що, цікаво, про це й інше в цьогорічній доповіді?

У першому розділі «Історіографія подій» зазначається: «Аварія сталася під час випробувань щодо використання вибігу турбогенератора для забезпечення власних потреб при повному знеструмлюванні АЕС, запропонованого головним конструктором реакторної установки (Науково-дослідний конструкторський інститут енерготехніки (НДКІЕТ), м. Москва). Випробування в основному розцінювалося як перевірка електричного обладнання. Вплив такого експерименту на реактор достатньою мірою не був проаналізований.

Тепер зрозуміло, що такі експерименти треба було класифікувати як комплексні випробування блоку, і програму їх проведення необхідно було детально обговорити та узгодити з генеральним проектувальником, головним конструктором, науковим керівником проекту АЕС з реакторами РБМК (Інститут атомної енергії імені І. Курчатова (ІАС), Москва) та органом державного нагляду.

Цього зроблено не було. Більше того, чинні на той час в СРСР правила не вимагали від керівництва атомних станцій проведення узгоджень таких програм із зазначеними вище організаціями.

Проведення вказаних випробувань, з позицій сьогодення, є неправомірним.

Таким чином, головними причинами катастрофи є:

1. Проведення недостатньо повно та правильно підготовленого електричного експерименту.

2. Низький рівень професійної культури операторів, керівництва як станції, так і міністерства електрифікації в цілому в галузі ядерної безпеки АЕС.

3. Недостатній рівень безпеки графіт-уранового реактора РБМК-1000.

4. Конструктивні недоліки РБМК-1000.

5. Помилка персоналу».

Тут завершується цитування з доповіді.

Про помилки не лише персоналу

Як бачите, шановні читачі, однією з головних причин катастрофи автори доповіді назвали і помилку персоналу. А якщо ще раз перечитати наведену вище констатацію про порушення, допущені під час проведення випробувань, то незрозуміло, в чому його провина?

Утім, відповідь на це запитання є у доповіді: «Повну модель аварії до цього часу ще не створено». Однак персоналу приписується помилка...

Проте у доповіді, окрім рішучих дій в тій екстремальній ситуації урядової комісії СРСР, всіх підпорядкованих їй союзних і республіканських органів і служб щодо ліквідації аварії, евакуації мешканців міст Прип’ять і Чорнобиль тощо, наводяться і їхні прорахунки. Про що нині відверто кажуть і пишуть багато.

А що про це сказано в цьогорічній доповіді — офіційному урядовому документі? В ній зазначається, що велика напруженість, пов’язана з відсутністю необхідних для прийняття рішень даних, і виключно короткі терміни, в які ці рішення мали бути прийняті, призвели до низки помилок і невдалих рішень. Яких саме?

Це приховування інформації про катастрофу від громадськості, що спричинило появу і поширення найнеймовірніших чуток щодо можливих наслідків катастрофи і виникнення великого соціально-психологічного напруження серед населення, його недовіри до офіційної інформації.

Однією з принципових помилок у період 1989—1993 рр. було прийняття під тиском групи народних депутатів України за основний критерій радіаційної безпеки не дозу опромінення людини, а щільність радіоактивного забруднення територій.

Мали місце і технічні помилки, пов’язані з відсутністю на той час (1986—1987 рр.) необхідних знань.

Деякі висновки в доповіді з цього приводу

Тісна співпраця уряду (керівників, які приймають рішення) з науково-технічними силами держави є необхідною і вкрай важливою умовою ефективних дій і у разі стаціонарних штатних умовах роботи реакторів, і у разі аварій.

Надпотужні природні сили, які використовуються в атомній енергетиці, потребують надвисокої культури операторів.

У будь-якій країні, що використовує ядерну енергетику, має бути створено високого рівня систему підготовки і перепідготовки кадрів для атомної енергетики.

Аварія продемонструвала необхідність створення і підтримання високого рівня національної системи реагування на випадок потенційно можливих техногенних аварій.

Аварія вказала на небезпеку відгородження ядерної енергетики від контролю громадськості і довела необхідність відкритого і об’єктивного діалогу з нею з усіх аспектів безпечного використання ядерної енергії.

Переможці й переможені

Підтвердженням того, що Чорнобильська катастрофа — не лише величезна національна трагедія, а справжня війна, є такі аргументи. Вона, як і кожний збройний конфлікт, стала причиною численних смертей, каліцтва й інвалідності людей. Після неї, як під час війни, була евакуація. Завдано величезних матеріальних збитків.

З тієї само цьогорічної доповіді.

Унаслідок аварії на Чорнобильській АЕС постраждало майже п’ять млн. людей, забруднено близько п’яти тисяч населених пунктів України, Білорусі та Російської Федерації. Лише в Україні під дію радіації потрапило майже 2293 населених пунктів, від наслідків аварії постраждало 2 646 106 громадян. З них 105 251 інвалідів. Було евакуйовано і переселено 164 тисячі людей.

Лише на першому етапі ліквідації аварії Україна, Білорусь і Російська Федерація зазнали збитків на суму близько 12,6 млрд. доларів США. А в Україні, яка протягом останніх чотирнадцяти років в основному самостійно фінансує затрати на ліквідацію наслідків аварії, витрачено 7,35 млрд. доларів США. Тільки нинішнього року лише на фінансування заходів із зняття Чорнобильської АЕС з експлуатації та перетворення об’єкта «Укриття» на екологічно безпечну систему з державного бюджету виділено 350 млн. гривень (70 млн. доларів США).

Нинішня доповідь визнає: значного впливу катастрофи зазнали також Швеція, Норвегія, Польща, Австрія, Швейцарія, Фінляндія, Велика Британія.

Хіба це не ознаки справжньої війни світового масштабу? У якій немає переможців. Є лише потерпілі. Аварія розв’язала в Україні справжню відкриту війну проти атомної енергетики, проти планів її розвитку. Свідченням цього є численні акції протестів різних громадських екологічних організацій і, зокрема, Партії зелених.

Цьогорічна Національна доповідь «20 років Чорнобильської катастрофи: погляд у майбутнє» значно глибше й детальніше розкриває всі чинники завданого впливу від аварії, подолання її наслідків. І, зокрема, систему державного управління цими процесами одразу після аварії й нині.

Ця доповідь свідчить про значно глибший аналіз, переоцінку й переосмислення того, що відбулося на ЧАЕС. А отже, про суспільне прозріння і більшу відкритість нинішньої влади.

Утім, залишається незрозумілим ігнорування не лише попереднім урядом, а й нинішнім думки значної частини громадськості, багатьох науковців і провідних вчених країни про недоцільність будівництва так званого конфаймента — нового укриття саме такої конструкції над зруйнованим 4-им енергоблоком ЧАЕС.

Отже, чорнобильська війна не завершилася. Вона триває. На жаль, має тривати. І ще не одне десятиліття...

Матеріали, опубліковані в нашій газеті протягом нинішнього місяця під рубрикою «20 чорнобильський квітень», у цьому номері, свідчать також не лише про наведені зміни в державній чорнобильській політиці, незнання їх громадянами України, нові погляди в майбутнє. А й про значні недоліки в соціальному захисті постраждалих від Чорнобильської катастрофи, у ліквідації наслідків небаченої планетарної катастрофи.