Григорій Хомич Демченко приборкував страшного монстра в жовтні-листопаді 1986-го у складі батальйону спецвійськ хімзахисту у статусі мобілізованого «партизана». А в солдатів і «партизанів», як відомо, — жодних прав, лише «привілеї». Найпоширеніший і найнезаперечніший — у разі наказу закрити власними грудьми амбразуру. І закривали, як у бою, не жаліючи ні здоров’я, ні власного життя. Тим часом тодішня офіційна пропаганда була наскрізь просякнута брехнею і неправдою. Ось лише один факт.

У ЗМІ, наприклад, повідомлялося, що люди задіяні на ліквідації наслідків катастрофи не більш як 20—30 хвилин на день, тоді як насправді батальйон Демченка, працюючи на дезактивації 2-го і 3-го блоків, щоденно перебував у самісінькому пеклі по 8 (!) годин — з 7-ї ранку до 16-ї по обіді. Окрім цього, мобілізований Демченко через відсутність заміни затримався у ньому майже у півтора разу довше передбаченого терміну — 41 календарний день. Тож радіаційних «перлин» наївся за десятьох. У нагороду за подвиг отримав, до речі, єдиний з цілої армії ліквідаторів Сумщини, того-таки 86-го бойову відзнаку — орден «Захисник Вітчизни». Як йому, справжньому рятівникові нації, живеться нині, розповів сам Григорій Демченко, голова обласної організації Всеукраїнського громадського об’єднання «Союз. Чорнобиль. Україна».

— Це тоді, коли півень прокукурікав на весь світ про страшну біду, — ми були і героями, і рятівниками. Сьогодні ж виявилися зайвим баластом. Можновладці крок за кроком звели нанівець практично всі пільги, передбачені законом. Серед них, зокрема, і пільги на щорічне безплатне санаторно-курортне лікування для всіх постраждалих від Чорнобильської катастрофи.

Сьогодні на Сумщині проживають 21 тисяча чорнобильців усіх категорій, 6 тисяч з яких — ліквідатори. А торік цим правом змогли скористатися лише 40 відсотків дітей і аж 3 відсотки дорослих чорнобильців.

Нинішнього року, наприклад, на п’ятитисячний загін ліквідаторів, потерпілих і переселенців з Чорнобильської зони, що проживають в обласному центрі, щомісяця виділяють, знову-таки, аж 9 тисяч гривень. Тобто по 1,4 гривні на кожного чорнобильця. Хіба це не глум?

Зі стаціонарним лікуванням справи такі само. Тут, за рідким винятком, через відсутність фінансування медичного закладу запити чорнобильців задовольняються лише фізрозчином та бинтами. Решту ліків хворі змушені купувати за власні кошти. Але якщо до нинішнього року хоч крихти перепадали, то віднині держава «повісила» всі витрати на наше медичне обслуговування на місцеві бюджети. А там коштів, як статків у церковних мишей. До того ж спеціалізований стаціонар — один на всю область і розрахований лише на 90 ліжок. А нас, як уже згадувалося, 21 тисяча. Тож, щоб потрапити на лікування, чорнобильці змушені стояти в черзі щонайменше п’ять років.

Чорнобильським дітям можновладці від самого народження визначають статус жалюгідних жебраків. Інакше як розцінити місячну «допомогу» в розмірі 3,3 гривні на одну дитину. І то, завважте, тільки до повноліття. До 18 років вони значаться чорнобильцями, а після — хоч трава не рости. І нікому немає діла до морально-етичного боку цієї справи.

Квартирне питання для чорнобильців також розв’язується за принципом: як мокре горить. Сьогодні в черзі на житло налічується близько 680 людей. Начебто й небагато. Однак останнім із цієї черги розраховувати на власне помешкання за життя не доводиться. Дай Боже, щоб хоч їхні праправнуки дочекалися. Позаторік, приміром, в області було справлено лише вісім чорнобильських вхідчин, торік — на одне новосілля більше, хоча коштів було виділено на 20 квартир — 1,48 мільйона гривень. Куди поділася решта милостині? Половину «профукали» місцеві чорнобильські «захисники» з обласного управління МНС, які перерахували 700 тисяч гривень до міського бюджету Сум лише 26 (!) грудня. Тож наступного дня, згідно з Бюджетним кодексом, невикористана сума була повернута державі. І це за умову, що 100 (!) чорнобильських сімей й досі поневіряються в гуртожитках.

Така байдужість симптоматична. Досить глянути на звіт МАГАТЕ і все стане зрозуміло. У цьому звіті вже тамтешні чиновники переконують світову спільноту, що від Чорнобиля в Україні постраждали всього 4 тисячі українців, а померли лише 56. Більшого блюзнірства годі й придумати.

Сумська область.