Дорогами війни

Йшов липень 1944 року. Червона Армія з боями виходила до своїх кордонів. Завершувалося звільнення радянської землі від загарбників. Наша дивізія, прорвавши укріплення ворога південніше Ковеля, переслідувала фашистів.

Літо в розпалі. Буйство квітів і трав. Поля Волині шумлять перезрілою пшеницею і житом. Колосся чекає женців. Але їх немає. Кому збирати хліб? Опустілі села. Точніше, те, що від них залишилося. Уціліли лише деякі хати. Інші згоріли.

Тут пройшов фронт. Усюди видно його криваві сліди, пожарища, всюди смерть і сльози. Ми з боями просуваємося вперед. Залишаємо за собою могили фронтових друзів.

На дерев’яних табличках пишемо олівцем імена загиблих. Згодом зітруться написи — з’являться безіменні солдатські могили. Але ніколи їх, полеглих, не забудуть люди.

Форсуємо Західний Буг. На цьому рубежі почалася війна. І от ми знову тут. Ворог відходить, перетворюючи усе на своєму шляху в попіл. Короткі липневі ночі. Ще коротший солдатський відпочинок. Полки дивізії поспішають уперед, щоб не дати закріпитися супротивнику на нових рубежах.

...Ми вже на багатостраждальній землі Польщі. Прийшли сюди, щоб подати руку допомоги братерському народові. З ближнього лісу вийшла жінка. Вона веде корову, а за поділ матері міцно тримається дівчинка трьох-чотирьох років. Зляканими оченятами озирається навкруги. Її мати зупинилася, поправила хустку і привітно махає нам рукою. Вона, як і багато інших, поспішає до рідної домівки. Але чи буде дах над головою після того, як пройшли фашисти?

Звільнено перше польське місто Хелм. Разом з червоноармійцями його звільняли жолніри Війська Польського. Радо зустрічали своїх визволителів жителі міста. Той пам’ятний день, 22 липня 1944 року, став першим днем відродження нової соціалістичної Польщі.

...Бійці розташувалися в садах, дотримуючись обережності і маскування. Батальйони 920 с/п під командуванням майорів Чуприни і Золотаревського готувалися до переправи через Віслу.

Командир 920 с/п підполковник Телегін Яків Іванович викликав інженера полку капітана Аристова та командира саперного взводу лейтенанта Бурляєва. Після бойового завдання вони по всьому березі почали шукати рибальські човни та дошки для плотів.

Сапери Жежеря, Шкибин, Халюков ремонтували човен. Сапери Кувшнов, Герасимов, Ячминович збивали плоти. Могутня красуня Вісла — коло наших ніг. Ми п’ємо її чисту холодну воду. У края берега на дрібних хвилях гойдаються зроблені нами плоти і відремонтовані човни.

Коли 909-ий, 916-ий та 920-ий полки почали переправу, сонну тишу ночі розбудили вибухи снарядів і часті черги кулеметів. Лавина вогню і металу опустилася на нас. Прозорі води Вісли розбавилися кров’ю радянських бійців, уцілілі наближалися до берега.

За широкою дамбою стояло село. Відступаючи, фашисти підпалювали будинки й убивали людей. Удушливий дим від смоляних колод будинків, що догорають, низько стелився над землею.

Солдат Федір Жежеря вирив окоп, установив кулемет й розклав боєприпаси. Поки не зійшло сонце, вирішив набрати води. І раптом просвистів один снаряд, за ним — другий, третій... Між копиць жита стали рватися міни. Жежеря упав на вологу землю, що пропахла пороховим гаром. У проміжку між розривами він почув плач дитини. Прислухався — ніби зовсім поруч. Розсунувши снопи копиці, солдат побачив молоду польку з немовлям. Із злостю ринулася до нього, намагаючись захистити свою дитину, але впізнавши російського солдата, розплакалася.

Вона сиділа на сирій землі в одній нижній сорочці. Правою рукою пригортала дитину, а лівою затискала рану на своїй нозі. Червоні струмки крові стікали на землю. Федір розірвав індивідуальний пакет і туго забинтував рану. У мішку знайшов шматочок цукру, просочений димом важких боїв, і простягнув його майбутньому громадянину нової Польщі.

* * *

Над широкою Віслою сходило сонце. Зануривши промені у воду, воно посміхнулося матері й дитині, обігріло теплом. Солдат заквапився до свого окопу. Сонце піднімалося дедалі вище і вище, відблискуючи на касках солдатів, які чекали атаки.

Перед нами виднілася безіменна висота, а за нею, немов зуби гігантської пили, стояв сосновий ліс. Праворуч, вдалині, горбатилася стародавня фортеця Яновець. Там причаївся ворог, якого потрібно знищити.