У питанні підготовки фахівців не враховуються інтереси замовника, тобто підприємства. Сьогодні немає впевненості у тому, що, наприклад, начальник доменного чи мартенівського цеху запросить на роботу магістра. А тенденція така, що навчальні заклади прагнуть якомога більше їх підготувати. Було б правильніше, на мій погляд, не ставити рівень акредитації ВНЗ в залежність від співвідношення кількості підготовлених фахівців і магістрів.

Інше питання. За останні 15 років значно знизився рівень розвитку студентської науки в технічних вищих навчальних закладах. Йдеться про прив’язку її до безпосередніх виробничих процесів. Тому природно, що кількість реальних дипломних проектів, присвячених розробці нових технологій, конструкцій і схем, останніми роками істотно зменшилася.

Не менш важливою є проблема розширення бібліотечного фонду ВНЗ, зокрема, технічних. Ідеться про недостатню кількість видань підручників і про фактично повну відсутність оплати праці вчених за їх підготовку.

Великий вплив на якість підготовки інженерних кадрів має рівень і обсяг наукових досліджень, проведених у ВНЗ. Сьогодні наукові підрозділи, зокрема й лабораторії, практично ліквідовані через брак фінансування.

Необхідно звернути увагу на те, що роль професора в Європі і США трохи інша, ніж в Україні. Аудиторне навантаження у закордонного професора не перевищує 200 годин на рік. А основний час він займається наукою зі студентами, аспірантами і науковими співробітниками, а також проводить консультації. У процесі такої роботи з’являються наукові школи, захищаються дисертації, готуються підручники, монографії, статті, доповіді на конференції, магістерські роботи тощо.

В Україні ослабнув творчий пошук у колективах кафедр, що ведуть заняття з природничих і технічних напрямів. Незважаючи на удавану безупинну перебудову, зник інтерес до підготовки і захисту докторських дисертацій. Це пояснюється не лише загальним зниженням рівня науки. Наприклад, навчальне навантаження професора, доцента, а часто й асистента практично однакове. Та й їхня зарплата до 2005-го не надто відрізнялася.

Останнім часом фахівці висловлюють думку про перехід на одноступінчасту систему наукових ступенів, як це заведено в Європі. Відповідно до цієї практики наш кандидат наук прирівнюється до європейського звання «професор філософії». Нині в Україні вже є менеджери, котрі за невелику плату оформляють нашим кандидатам наук такі дипломи.

На нашу думку, не варто відмовлятися від інституту докторів і професорів, але тільки в тих галузях науки, де можна чітко визначити новизну роботи.

Другим важливим аргументом доцільності захисту докторських робіт є те, що вона здійснюється лише за результатами впровадження з одержанням підтвердженого економічного ефекту.

Що ж стосується гуманітарних напрямів, то скасування захисту докторських дисертацій дало б тільки користь вищим навчальним закладам і державі, бо зменшилися б фінансові витрати в організаціях, які забезпечують підготовку і захист цих робіт. А економічного ефекту вони, як відомо, не дають.

Присвоєння професорських звань доцільно зберегти і робити це за колишніми правилами.

Хотілося б закцентувати увагу ще на одному моменті життя вищої школи, пов’язаному з приєднанням України до Болонського процесу. Йдеться про нову можливість переходу студентів з будь-якого ВНЗ України до навчального закладу іншої держави, а також про нострифікацію наших дипломів під час приймання на роботу за кордоном. На цьому етапі для нас це може відіграти певною мірою негативну роль, бо є небезпека залишитися без фахівців, попит на яких і в нашій країні досить високий. Тому звертаюся до керівників промислових підприємств: підтримайте вищу технічну освіту, як це роблять за кордоном, — виділенням грантів на розвиток університетської науки.

Болонський процес не може його учасників побудувати за зростом, одягти у форму і дати усім однакову зброю. У навчальних закладах працюють здебільшого творчі люди, а студенти мають різний рівень підготовки. Тому спочатку можуть бути ухвалені тільки основні положення Болонської декларації. Але вже наявні напрацювання, які сприяють поліпшенню підготовки фахівців, бажано зберегти в навчальному процесі. Це стосується і контролю знань, і рівня кваліфікації викладачів з тих напрямів освіти, котрі визначає науково-технічний прогрес суспільства.

Михайло РЕВУН,професор державної інженерної академії, доктор технічних наук, заслужений працівник вищої школи.

Запоріжжя.