Незабаром літня сесія, отож декого з викладачів потягне на «зелень».

Схема поборів «за оцінку», скажімо, діє так.

Напередодні іспиту стурбований студент, найчастіше староста, сповіщає, що рівень знань — провальний, половині групи викладач збирається поставити двійки, але справі можна зарадити, скинувшись по 50 гривень. Студент-посередник отримує від викладача свої п’ять відсотків.

Богдан Микуляк навчається на четвертому курсі Київського національного університету імені (...), куди перевівся зі спорідненого факультету Національного університету імені (...). І дуже радий, бо про перший університет залишилося враження як про надзвичайно корумпований — принаймні тодішній, зразка 2002 року: «Перед екзаменом назвали суму для викладача, наприклад, 300 гривень. Складалися усі, і мало не на кожний предмет». «А що, в цьому закладі такого не траплялося?» «Траплялося, але меншою мірою. Річ у тім, — продовжує Богдан, — що на іспиті викладач може завалити на «двійку» своїми упередженими питаннями навіть відмінника. Тому навіть за натяк на те, що в цього професора «липкі руки», студенти вважають за краще скидатися».

Усний іспит і справді дає ширші можливості для зловживань. «Двійку» на усному іспиті дуже складно оскаржити, а викладачам потрібну оцінку значно легше «натягнути».

Про цей «трафунок» в одному з вищих навчальних закладів Львова довго точилися студентські пересуди. Дуже принциповий викладач не допустив групу до захисту дипломної роботи і пригрозив, що з таким рівнем знань студенти дипломів про вищу освіту не побачать. На екстреній сходці постановили — скидатися хай і по 100 доларів, щоб тільки закінчити навчання. Група зібрала 4 тисячі доларів, і в день захисту дипломних робіт делегація піднесла викладачеві ключі від нового автомобіля «Лада». Розлючений викладач викинув ключі у вікно. Вимогливість професора неправильно зрозуміли.

«Часом студенти самі підштовхують викладачів до поборів, — ділиться досвідом четвертокурсник київського технікуму Олексій Єрмолаєв. — У нас так було на «вищій математиці». Більшість вирішила: ніж сушити мозок над формулами, краще покласти у заліковку 20 гривень. Виходили всі задоволені, бо викладач лише запитував: «На яку оцінку претендуєш?», і ставив омріяні цифри. Я ж працював на заняттях, отримав залізну «четвірку» чесно».

Боротися з хабарництвом у навчальних закладах непросто. Адже здебільшого грошові розрахунки задовольняють і студента, який нібито економить у такий спосіб час і нерви. А викладачів на «гріх корумпованості» штовхає сама держава. До того ж часто наставник розуміє, що студенту потрібні не знання, а диплом. Тому і нецікаво йому слухати лекції, готуватися до семінарських занять. Чи варто примушувати таких учитися? Чи правильну дорогу обрав викладач, який отримав звання, науковий ступінь, але живе значно гірше за свого однокласника, який колись списував у нього контрольні, а сьогодні став директором фірми? Доки такі запитання виникатимуть, доти боротьба з корупцією не дасть бажаних результатів.

Максим КАРАСЬ.

Від ведучого

Незважаючи на грізне «Ніззя!», професори і доценти підживлюються за рахунок студентів. Таких, як знайомий Андрій, у якого гроші завелися. Працелюбний студент загалом навчається сумлінно. Але не склалися в нього стосунки з однією із кафедр найрозкрученішого столичного університету, який, до речі, на весь світ кричить, що з хабарями покінчив. Утім, не тільки в третьокурсника проблеми. У вузі завівся ненажерливий ссавець, який на екзаменах-заліках валить цілі групи. Знання дітей йому — як в бані пасатижі. Йому грошики у вигляді подарунка кафедрі (лабораторії) давай. Ось він від Андрія і Ко і вимагає за підпис у заліковці по 50 «баксів» уже другий семестр поспіль. Гадаєте, ректор не відає про цього «орла»? Але на зміцнювача матеріально-технічної бази дивиться крізь чисті пальці...

Але ж і Андрій з товаришами, погодьтеся, гусаки. Замість знань вони демонструють неабияку платоспроможність. Чому ж доценту не взяти, коли дають...