З такого журливо-безнадійного зізнання голови Сумської обласної спілки ветеранів Афганістану Сергія Пилипенка розпочалася наша розмова про життя-буття сумських воїнів-інтернаціоналістів. Сказане колишнім льотчиком-афганцем — не літературний викрутас, а суворі будні, в яких живуть, а точніше скніють сотні його побратимів. На підтвердження сказаного Сергій поклав на стіл цілі томи переписки з можновладцями всіх рангів і попередньої, і нинішньої каденції. Всі проблеми афганців та їхніх побратимів з «гарячих точок» породжені безправністю і беззахисністю людей честі і доблесті передусім перед чиновницькою раттю та до неї наближеними. Афганці роками самотужки намагаються пробити стіну владної байдужості і, лише вичерпавши всі цивілізовані аргументи у відстоюванні конституційних прав, звертаються по допомогу до журналістів.

Одне з найболючіших питань для колишніх воїнів-інтернаціоналістів — квартирне. Досить сказати, що за останні дев’ять років ними було справлено в обласному центрі менш як 70 новосіль. Тоді як на квартирному обліку й досі залишаються 249 учасників бойових дій плюс 11 інвалідів війни. Причому більш як три десятки з них дожидаються черги 17—20 років. За таких темпів «розподілення» розраховувати на впорядковане житло можуть хіба що їхні онуки. Де, спитаєте, собака заритий? Відповідає Сергій Пилипенко:

— Місцева влада почала «розводити» нас у квартирному питанні у 1997—1998 роках. Як нам відомо, в той час заправляли квартирними справами один із тодішніх заступників голови Сумської облдержадміністрації, керівник фірми «Побутсервіс» та сумський міський голова.

Операції «Ы» по-сумському зелену дорогу дали після внесення змін до Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств». Спокусили «новаторів» вікопомні 1,5 відсотка податку на прибуток підприємств, які згідно із законом перераховувалися на спеціальні рахунки місцевих бюджетів і призначалися для спорудження житла воїнам-інтернаціоналістам, членам сімей загиблих та іншим категоріям військовослужбовців, звільнених у запас.

— Шматок був такий ласий, що у вищезазначених «діячів» слина з рота закапала, — вступає в розмову голова Сумської міської спілки ветеранів Афганістану підполковник запасу Олексій Шатов. — Щоб не зійти нею, вони й вирішили вкладати кошти в будівництво нових осель. Ми ж були категорично проти цих «данайських» щедрот і рішуче відстоювали купівлю житла передусім на вторинному ринку. Даремно. Схоже, опоненти вже «ділили» майбутні бариші.

Ділили чи ні, але на що йшли, напевно, знали. Адже куш обіцяв бути не лише багатомільйонним, головне — «законним». На підтвердження сказаного наведу лише дві цифри. Вартість одного квадратного метра вторинного житла на той час на сумському ринку становила 450—600 гривень, тоді як новоспоруджений еквівалент «зашкалював» за 1250 гривень. Заради об’єктивності зазначимо: «благодійники» не одразу взялися за розподіл «пирога». Можливо, тому, що спочатку у нього запустили зуби набагато солідніші «їдоки».

Але у 2000-му за розпорядженням міського голови Сум пана Андронова міська влада передає власнику фірми «Побутсервіс» на придбання квартир для афганців 150 тисяч гривень залишкових коштів з цільового бюджету. Той із радістю бере під козирок, купує (за яку ціну, історія замовчує. — Авт.) чотирикімнатну і трикімнатну квартири і з почуттям «виконаного обов’язку» сплавляє їх замовнику, як я порахував, за цінами новоспорудженого житла.

Гадаєте, наїлися? Ще чого. До таких, як відомо, апетит приходить під час «трапези». Тож за рік той-таки «Побутсервіс» купив на вторинному ринку двокімнатне помешкання за 14,8 тисячі гривень і за місяць реалізував замовнику, але за... 59,2 (!) тисячі. Тут ґешефт становив уже 300 відсотків.

Афганці кинулись у пошуках правди до обласної та міської влади. Обидві (хіба серед своїх шукають злодія?), немов ті красні дівиці, ні пари з уст. Афганці — до обласної податкової адміністрації. Тим теж немов заціпило. І тільки обласне контрольно-ревізійне управління всерйоз почало перевіряти справи. Після перевірки фактів керівництво КРУ по гарячих слідах «вправляє» міському голові «клепки», мовляв, «...у м. Суми і Сумському районі виявлено серйозні недоліки в питаннях, пов’язаних із витрачанням цих коштів...» (йдеться про злощасні 1,5 відсотка. — Авт.).

Реакція «добродія» Андронова на припис навести порядок з цільовими коштами, призначеними для афганців, була приголомшуюча: за 10 місяців міська рада приймає рішення про передачу тому-таки «Побутсервісу», до того ж у терміновому порядку, чергових 300 тисяч гривень.

У червні 2002 року управління капітального будівництва Сумського міськвиконкому підписує генеральний договір з «Побутсервісом» на дольове будівництво і фінансування 320-квартирного будинку по вулиці Металургів, 32. Багатоповерхівка була готова до заселення у жовтні-листопаді позаминулого року. Проте держкомісія зволила підписати акт приймання новоспоруди тільки 30 грудня 2004 року. Мимоволі знову напрошується запитання: «Чому»? Відхиляє завісу «таємниці» Олексій Шатов:

— Таємниця ламаного гроша не варта. Гадаю, з офіційним введенням об’єкта в експлуатацію зволікали, щоб залишити собі 10 квартир. Яким чином? На час завершення будівництва вартість одного квадратного метра оселі становила 1385 гривень, а з 1 січня 2005 року зросла до 1826 гривень. Тож за рахунок цінових коливань ми серед білого дня цього разу недорахувалися 471 квадратного метра житла — за найскромнішими підрахунками десь на 1(!) мільйон гривень.

Доведені до повного відчаю, афганці звертаються до найвищих посадовців держави — Президента, Генеральної прокуратури, керівників СБУ та МВС України.

— Дванадцятий місяць чекаємо з моря погоди і відповіді від «благодійників», які півтора року тому давали клятву захищати скривджених і розпеченим залізом викорінювати корупцію, — зітхає Олексій Шатов.

Невже і після цього нагадування вельмишановне панство мовчки відсиджуватиметься у своїх персональних «революційних окопах»?

Сумська область.