Значну частку у сфері виробництва України займає продукція аграрного сектору економіки. У різні за врожайністю роки він виробляє 10—15 відсотків ВВП. Водночас понад третина сільськогосподарських підприємств збиткові. Поза офіційною статистикою прихована збитковість дрібнотоварного виробництва приватних селянських господарств, які самі переважно й споживають цю продукцію, а виробництво забезпечується важкою фізичною працею. Чимало виробників працюють за наймом у різних, не завжди аграрних, підприємствах, а на власній землі — лише у вільний від основної роботи час. Тож маємо визнати неконкурентоспроможність нашого сільськогосподарського виробника на світовому ринку. Ці та інші проблеми порушив у статті, надрукованій в «Голосі України» 10 лютого, наш читач Сергій Медвідь. Друкуємо один з відгуків, які надійшли до редакції.

Чи таке й вільне плавання?

Маловтішна ситуація в аграрному секторі ще більше загостриться після очікуваного приєднання України до Світової організації торгівлі. Вступати туди треба, але потрібно готуватися до цього, зважаючи на всі можливі наслідки, та захистити власного аграрія від ризиків вільного плавання у світовому ринковому просторі. Адже виконання таких обов’язкових умов приєднання до СОТ, як ліцензування товарного виробництва, обмеження на державні дотації й компенсації виробничих витрат аграріїв, скорочення поки що існуючих, але куцих пільг щодо кредитування і списання державних боргів — стануть фатальними для конкурентоспроможності української сільськогосподарської продукції на зовнішньому ринку, а з відкриттям кордонів для імпорту — і на внутрішньому.

Прогнозування розвитку подій дає підстави очікувати запровадження знайомої схеми: відсутність збуту — банківський кредит (на сівбу, збирання врожаю) під заставу землі — відсутність збуту — банкрутство — відчуження заставленої землі. Більш обережні і менш віддані виробництву керівники господарств не братимуть кредити під заставу землі. Для них схема буде ще коротшою: відсутність збуту — банкрутство — відчуження землі через розпродаж. І не треба плекати ілюзій, що землю збанкрутілих куплять так звані ефективні господарі. Де вони візьмуть такі шалені гроші, щоб конкурувати з олігархами за прихильність жадібних чиновників, котрі вирішуватимуть, які «господарі» найефективніші?

А хіба всі політики і чиновники втримаються від спокуси, щоб не посприяти напівкримінальним олігархам від продовольчого й аграрного бізнесу наживати капітал на деградації сільськогосподарського виробництва і люмпенізації селянина? Зважаючи на те, що керують процесом професіонали, хіба не закрадається думка про умисність педалювання легалізації безконтрольної торгівлі землею?

На Заході та в нас

Наші опоненти маніпулюють прикладами щодо торгівлі землею у багатьох країнах Заходу. Це так. Однак земельне законодавство в державах з усталеною демократією захищає інтереси селянина набагато більше, ніж в Україні. Приміром, у штаті Каліфорнія закони про землю виписані у кількох томах. І це там, де є ефективні власники, котрі з генами предків успадкували не тільки земельні ділянки, а й потребу зберегти землю і примножити її родючість.

Колись французький філософ Жан-Жак Руссо так класифікував спричинену володінням землею нерівність: майнова нерівність — основа корупції; політична нерівність — основа масових зловживань владою і занепаду громад; деспотизм, коли знеземелені люди стають рабами деспота. Тож без землі селяни стануть рівними у безправ’ї.

Є й сучасніші приклади. Мер міста Девіс (Каліфорнія, США) Мейнард Скінер 1991 року застерігав від загальної приватизації й торгівлі землею. Бідкався, що сенат поспішив з приватизацією землі, це створило багато проблем для міської і регіональної громади, які важко розв’язуються навіть за майже досконалого земельного законодавства і законослухняного населення. А що буде в умовах нашого аж ніяк не досконалого Земельного кодексу та великої кількості аморальних спритників, які знаходять у ньому прогалини, а також успішно тлумачать на власну користь навіть правильні його статті і захоплюють землю у власність?

Це дає підстави визнати проблему торгівлі землею не лише економічним і політичним, а й найважливішим питанням державної безпеки, яке має об’єднати всіх патріотів України. Саме таким розумінням земельного питання можна вважати зміни, внесені до Земельного кодексу України, прийняті Верховною Радою 9 лютого. 349 депутатів проголосували за скасування усіх попередніх актів про відчуження землі! Опоненти законодавчого обмеження торгівлі землею можуть звинуватити нас у намірах обмежити права власників земельних ділянок, які неспроможні ефективно їх використовувати з різних причин. Це не так. Вони повинні мати право продати свою землю. Адже не таємниця, що більшість орендарів земельних ділянок обдурюють їх власників, не виплачують або занижують орендну плату, створюючи ілюзію непотрібності землі, з тим щоб після завершення мораторію на продаж скупити ці земельні ділянки за безцінь. Звичайно, соціальна справедливість буде зневажена цілковитою забороною продажу землі. Однак пам’ять про майнові сертифікати, коли мільйони їхніх власників обдурили, вимагає не допустити повторення шахрайства.

По справедливості

Що робити? Часткову відповідь на це дає, зокрема, Сергій Медвідь з Вінниці, який пропонує, щоб у неефективних господарств землю викупила держава і передала її до Пенсійного фонду. Який, у свою чергу, має здати її ефективному орендарю і контролювати використання, а орендну плату спрямувати на поліпшення пенсійного забезпечення. Пропонуємо доповнити ідею так: рівне право викупу землі в неефективних господарів надати Пенсійному фонду (заклавши до його бюджету відповідні кошти), а також державним науковим установам і навчальним закладам для цільового використання. Крім того, заборонити нецільове використання і перепродаж землі будь-яким іншим відчужувачам. Стартова ціна має бути не нижчою від вартості конкретної земельної ділянки і може зростати у разі аукціону.

За такими правилами продавець отримає більш-менш справедливу компенсацію, а Пенсійний фонд контролюватиме ефективність використання землі та об’єктивність нарахування орендної плати, що стримуватиме орендарів від її заниження фізичним власникам-орендодавцям. Це сприятиме зниженню соціального напруження на селі і в перспективі зменшить навантаження на установи служби зайнятості.

Іван КОСЕНКО, доктор біологічних наук;

Анатолій ОПАЛКО, кандидат сільськогосподарських наук.