«Павуків не можна вбивати», — повчала мене мама в дитинстві. Ту засторогу згадала, коли побачила символічні солом’яні «павуки» розмаїтих конфігурацій, які виготовляє одна з кращих прикарпатських майстринь Орися Стефанюк з Коломиї. Від неї і почула, чому саме на павука так зважають жителі покутських та гуцульських сіл. Нібито, коли Діва Марія втікала з маленьким Ісусом на руках, павук заснував дорогу переслідувачам і тим самим врятував утікачів. Звідси й шаноба християн до цього непоказного створіння, традиція робити до Різдва і Великодня солом’яні «павуки» і ставити їх у хаті на найпочеснішому місці — покутті чи підвішувати до стелі як символічні обереги, захисток родини від усього поганого і злого.

Орися Стефанюк захопилася виготовленням солом’яних «павуків» 15 років тому. Та так, що попрощалася з професією товарознавця і стала працівником Коломийського музею писанки, де зажила слави однієї з кращих майстринь із виготовлення солом’яних «павуків». Навчилася цього ремесла у старших жінок, а тепер і сама передає його іншим, бо не хоче, щоб ця прекрасна традиція забулася і відмерла. Тим більше що робити «павуки», на її думку, нескладно, і за бажання цього може навчитися кожна людина. Спеціально для мене пані Орися дає майстер-клас.

— Для виготовлення «павука» треба 12 соломинок однакової довжини, — береться вона за роботу. — Солома має бути не перезріла і злегка підсушена. Краще — житня, ніж з пшениці. Усі вузлики треба акуратно зрізати, а потім зняти із стебел плівку і посортувати: з більшим діаметром — в одну купку, з меншим — у другу. Тепер беремо голку з ниткою і починаємо нанизувати чотири соломинки, щоб вийшов квадрат. Чотиригранник — основа кожного «павука», від якої далі можна «танцювати», як підказує фантазія.

Пані Орися спритно нанизує соломинку за соломинку, закріплює їх, знову нанизує, і незабаром з-під її рук вимальовується справжнє солом’яне диво. Майстриня для зручності підвішує виріб угору і продовжує доповнювати його різними елементами. Я збиваюсь стежити за її рухами і розглядаю «павуки», які прикрашають музей. Усі вони — Орисині. Золотаві, легенькі, «павуки» погойдуються від коливання повітря, виблискують на сонці і здаються живими. Пані Орися стверджує, що від них іде позитивна енергетика, тому бажано мати їх у кожній родині.

— Ви не повірите, але саме «павук» привів мене на роботу до музею, де працюю уже шість років, — розповідає Орися. — Він змінив усе моє життя. І це ще, мабуть, не кінець. Ось українці з діаспори, яких у музеї одного разу вчила робити «павуків», запрошують приїхати до них. Може, й за океан поїду... А взагалі я люблю ручні роботи — вишивати, плести, але «павуки» — це найприємніше заняття. Коли виготовляю їх, на душі стає світло, затишно, приємно. У моїй квартирі «павук» постійно висить під люстрою, і в хаті від нього завжди добра аура. На Різдвяні свята його прикрашаємо ялинковими іграшками, а на Великдень середини чотиригранників заповнюємо писанками.

Пані Орися не торгує «павуками». Робить їх для себе, дарує друзям, гостям і тішиться, що отак зберігає і поширює давню народну традицію.

А мені пригадалось, як дочка недавно принесла додому підвіску, зроблену з коричневих пластмасових кружалець під дерево. «Ця штука відганяє погані сни», — повторила вона те, що розповіли їй у крамниці. І справді, в наших магазинах можна побачити безліч таких імпортних підвісок. Та чомусь не побачиш серед них рідних «павуків» з натуральної соломи, які акумулюють у собі сонячне тепло і запах хліба.

Івано-Франківська область.

.