Закінчилися вибори... На столичному рівні пристрасті й досі не вщухли. Одні шукають справедливості, інші — крайніх. Хто винен і що робити? Це запитання хвилює багатьох партійних вождів — і тих, хто вже подав у відставку, і тих, хто продовжує розмірковувати про власне місце в українській історії. А що ж на місцях?

Цими днями я спробував з’ясувати, як почуваються місцеві партактивісти нині, коли вони розділилися на переможців і переможених. Для початку обдзвонив місцеві осередки партій. У штабах БЮТу, Партії регіонів, «Нашої України», Соціалістичної та Комуністичної партій охоче спілкувалися, розповідали про плани на майбутнє, запрошували взяти участь у тих чи тих заходах, адже й на Полтавщині в радах усіх рівнів саме ці сили формуватимуть представницьку владу. Їх лідери не «злазять» з екранів місцевих телеканалів, виступають у пресі, зустрічаються з виборцями... Одне слово, люди на виду.

Зовсім інша ситуація в таборі тих, хто не дотягнув до заповітних трьох відсотків. Марно було крутити диск телефону, щоб почути когось із місцевих партійних «вождів», які ще зовсім недавно з екранними посмішками переконували електорат, що тільки вони здатні повести країну до світлого майбутнього й тільки їхня партія чи блок (принаймні на місцевому рівні) має шанси на успіх. Та виявилося, що за деяких «оптимістів» в області проголосувало навіть менше народу, ніж... числиться у них членів партії. Відмобілізовані туди люди, чомусь віддали перевагу політичним конкурентам.

Отут і напрошується перший висновок: формальний підхід навіть до формування власних лав обернувся недобрим жартом над такими партіями.

І все ж мої потуги були не марні. Одного партійного ватажка з табору аутсайдерів удалося таки «відловити». Як кажуть, «узяти живим»: чоловік сидів у партійному офісі й перебирав вхідні документи. Намугикуючи популярну мелодію, деякі папери він уважно переглядав, а деякі, супроводжуючи «незлим тихим словом», відправляв одразу в корзину. Але загалом настрій у чолов’яги був оптимістичний. Причини цього дивного явища вдалося зрозуміти дещо пізніше, коли «вождь» запропонував підвезти мене в... новенькому «Опелі». Отож, як кажуть, «кому війна, а кому мама рідна».

Тут ми й підходимо до висновку другого. На загал складається враження, що партійний «проліт фанери над Парижем» нерідко пов’язаний саме з нецільовим використанням коштів на місцях. Формування виборчих штабів за принципом «кум—сват—брат» якраз і призвело до того, що дехто дбав лише про те, аби не випустити гроші з сім’ї. Тому й нині деякі київські вожді досі не можуть зрозуміти: як же так, витратили стільки грошей, а результат... Утім, вимагаючи перерахувати бюлетені, ці люди насамперед мали б... перерахувати спочатку партійні гроші — куди й кому вони пішли? І тоді все стане зрозуміло.

Отже, висновок другий: доки українські партії не легалізують свої статки, час від часу вони ставатимуть жертвами обставин. За умови, коли виборчі кошти надходять на місця «чорним налом», надто важко позбутися внутріпартійної корупції. А що вона існує, можна навіть не сумніватися. Адже, як зізналися деякі колеги-журналісти, котрі під час виборів працювали на ту чи інші «непрохідну» партію, навіть заробітна плата в більшості з них виплачувалася чомусь... доларами. До того ж, якщо «тіньова» бухгалтерія й допускала існування відповідних відомостей, то, як засвідчують, «співучасники» виборчого процесу, зазвичай доводилося розписуватися за одну суму, а одержувати... значно нижчу.

На цьому тлі після виборів залишилося немало ображених. Навіть деяких колег-журналістів просто «кинули», хоча обіцяли золоті гори й навіть певні посади... Але після виборів! А потім сказали: «Ну, ви ж розумієте...».

Такого невдаху зустрів просто біля дверей офісу, де донедавна розташовувався один із місцевих партійних штабів. Коли після кількох безсонних ночей, пов’язаних з «пильнуванням» на виборчій дільниці, чоловік повернувся в «рідні пенати», з’ясувалося, що туди вже переселяється... якась фірма, оскільки угода оренди приміщення була «зафіксована» до 27 березня. Можна уявити, якими словами згадував своїх «роботодавців» колега, якого зірвали з попередньої роботи солодкими обіцянками!

З огляду на це можна зрозуміти деяких партійних функціонерів, які нині пішли в підпілля. Адже всупереч відомому віршу («Ищут пожарные, ищет милиция...») їх розшукують тепер ще й... колишні підлеглі, які працювали не за страх, а за гроші.

...Утішає те, що принаймні тепер «організатори» партій і блоків, зрештою, зрозуміють: виборча кампанія — це не сезонна реклама капелюхів чи засобів боротьби з колорадським жуком. Адже, як казав незабутній Микита Хрущов, партія — не приватна крамничка, де торгують протухлими оселедцями. Лише усвідомивши це, партійні керманичі зрозуміють, що нічого випадково в житті не буває. І якщо ти думаєш про день завтрашній, то вже сьогодні мусиш не ховатися навіть від своїх «соратників», а подумати про те, що минулі вибори — не останні в Україні.

Полтава.