Уже кілька років поспіль на конференції обласної асоціації фермерів та приватних землевласників панує песимістичний «поховальний» мотив. І цього року не оминули згаданої теми. Ось лише кілька емоційно сказаних фраз з вуст селянських лідерів: «Цей рік — рік смерті села» (Борис Мельник з Носівського району), «Не колеться, не п’є, а собі на шию петлю кладе — йде працювати фермером...» (Юрій Мілько з Ічнянського району). Справді, тенденції у фермерстві області невтішні: із зареєстрованих 461 господарства діючими вважаються лише 385. Багато фермерів здають свою землю. Зрозуміло, не від доброго життя.

Хоча за всього цього вони вже й добилися певного успіху в рослинництві: за минулий сезон виростили 84 тисячі тонн зерна, 6453 тонни картоплі, 2934 тонни овочів, 113 тисяч тонн буряків. Чи буде більше — невідомо. Адже важко вгадати, що вирощувати і на що робити ставку. «Найкраще люпин», — пролунала відповідь високопосадовця з президії. Багато запитань взагалі лишилося без відповіді.

Фермери розчаровані результатами виборів і своєю позицією на них. До обласної ради не пройшов жоден. Промовці довго звинувачували одне одного в тому, що роз’єднали свої сили, а тепер їхні інтереси немає кому вирішувати у місцевих радах.

— Нас тут постійно всі кудись агітують вступати. А потім використають, як туалетний папір, — зазначав Григорій Виноград з Бобровицького району.

Не викликали оптимізму у фермерів і останні заяви в. о. міністра Олександра Баранівського стосовно безперспективності дрібнотоварних виробників. Через це лунали пропозиції поставити питання на фермерському з’їзді про його відставку. Не остудили цей запал й цифри заступника голови облдержадміністрації Анатолія Іванька: торік Чернігівщина отримала за перший квартал 305 тисяч гривень дотації, а нині за цей же період 8 мільйонів 637 тисяч гривень... Щоправда, як з’ясувалося, компенсація на гектар посівів озимини така забюрократизована, що її ніхто з присутніх не отримав.

Головна проблема року, оприлюднена фермерами, — небажання банків давати їм кредити, різні бюрократичні перепони в цій сфері.

— Мені треба для організації роботи 300 тисяч гривень, — казав Олексій Лимар з Чернігівського району (на знімку). — А мою техніку, яка коштує стільки само, банки візьмуть у заставу на 40 тисяч гривень.

Промовці пропонували вищим інстанціям зробити поручителем їхніх кредитів Фонд підтримки фермерських господарств.

Проте фермери часом суперечили самі собі. Виступаючи категорично проти продажу землі, вони у такий спосіб гальмують процес перетворення її на товар, який можна давати в заставу. Проблеми з банками у них виникають саме через те, що заставляти їм немає чого: техніка здебільшого відпрацювала свій ресурс.

...Тихіше поводилися сильніші фермери. Наприклад, Олексій Бутенко з Менського району. Ще три-чотири чоловіки. У них справи йдуть набагато краще, ніж у більшості колективних сільгосппідприємствах. На жаль, не всім за десятиліття вдалося виборсатися з труднощів, безгрошів’я, щоб нині мовчки спостерігати за розтривоженим фермерським вуликом...

Чернігівська область.