15 квітня виповнюється 60 років відомому громадському діячеві, Верховному отаману міжнародної громадської організації «Козацтво Запорозьке» Дмитрові Сагайдаку. В цей день його вшановуватимуть сотні його друзів, добрих приятелів і тисячі козаків-побратимів.

Дмитром Івановичем, його доброчинними справами гордяться і його земляки на Полтавщині, де він народився і минали дитячі роки. Добрі стосунки підтримуються й понині між ним і місцевим керівництвом на його малій батьківщині, хоча сам Кременчук малим не назвеш. З любов’ю ставляться до Д. І. Сагайдака в будь-якому регіоні України і дуже радо зустрічають його в себе.

Він не є істориком за фахом, у свій час отримав технічну освіту, однак історію козацтва знає не гірше тих, хто має в цій галузі високі наукові ступені та звання. Потяг до джерел, що знайомлять з козацькими звичаями, традиціями, подвигами, незвичайними історіями, у нього зародився ще в дитинстві. Все своє свідоме життя він збирав відомості, предмети, речі-реліквії, всілякі свідчення його родоводу, що вказували на певний зв’язок з козацтвом. Дмитро пройшов сотні кілометрів, щоб особисто прикластися чолом до тої землі, де проливалися кров і піт пращурів — лицарів-козаків.

Тож не випадково він опинився в середині 80-х років серед тих, хто почав займатися на всеукраїнському рівні відродженням козацтва. Цей рух очолювали тоді відомі політики, комусь це допомогло навіть стати народними депутатами. Дмитро Сагайдак займався ж чорновою роботою: підбирав людей, яким ця справа була до душі, формував загони, організовував тренування і практичні дії, очолював козацькі формування під час різних акцій, яких на початку 90-х років було немало (при цьому все ті ж політичні діячі намагалися використати їх у своїх цілях).

Дмитро Іванович швидко зростав як авторитетний ватажок козацького руху. Його навіть обрали депутатом до місцевої ради, що змушувало його для вирішення проблемних питань звертатися в комісії Верховної Ради України. Так уперше народні депутати України запримітили поміж мармурових колон біля сесійної зали стрункого, з чорними довгими вусами, полковника в козацькому однострої. А через деякий час поверхом вище у тому ж приміщенні отаман Північного округу Запорозького козацтва Дмитро Сагайдак вже після урочистого складання присяги вручав погони козаків понад двом десяткам народних обранців. Це був перший крок до створення паланки козаків у парламенті України.

Комусь це не дуже подобалось, особливо тим, хто вже втратив командний вплив на цю громадську формацію. По Україні почали утворювати подібні формування і в Києві, і в різних регіонах (хоча це було схоже більше на звичайне клонування), щоб не було серед козаків одностайності та інтересу до козацтва з боку населення. Вдавалися навіть до підкупів козацької старшини.

Дмитро Сагайдак вийшов з цієї брудної облоги переможцем. Він разом з народними депутатами України заснував самостійну козацьку формацію, яка діяла спочатку в межах країни, а згодом отримала статус міжнародної громадської організації з новою назвою «Козацтво Запорозьке». Разом зі своїм дітищем ріс і його «батько». Структури цієї організації є на всіх континентах земної кулі, майже у всіх цивілізованих країнах світу. А рік тому Велика козацька рада (тотожна з’їздові) присвоїла Верховному отаманові Дмитру Сагайдаку найвище звання — Маршал Козацтва. Його мундир прикрашають високі державні нагороди України та багатьох зарубіжних країн за його значний внесок у справу патріотичного й правового виховання молоді, зміцнення дружби народів та співробітництва між країнами.

Ми, народні депутати України, визнаючи, що збереження та розвиток надбань народу є одним з пріоритетних напрямів політики держави, вважаємо за необхідне об’єднати зусилля з метою розвитку збереження та примноження традицій Запорозького козацтва.

Хто не знає й не цінує свого минулого, той не матиме достойного майбутнього. Міжнародне громадське об’єднання «Козацтво Запорозьке» — це не тільки приклад створення ефективної армії, це приклад консолідації народу навколо національної ідеї, ідеї української державності. «Козацтво Запорозьке» — приклад республіканської форми правління.

Традиції Запорозького козацтва — це благодатне, але, хоч як прикро, замулене сьогодні джерело духовного розвитку українського народу. Ми хочемо розчистити це джерело, відкрити та зберегти його для українців. Історичні та духовні надбання, традиції Запорозького козацтва повинні стати важливою складовою духовного розвитку українського суспільства, особливо молоді, виховання справжнього патріотизму та відчуття величі рідної країни.

Відновлені та збережені святині Запорозького козацтва могли б стати центрами світового туризму, сприяти зміцненню авторитету України на міжнародній арені, а також джерелом валютних надходжень.

У зв’язку з цим створено міжфракційне депутатське об’єднання Міжнародного громадського об’єднання «Козацтво Запорозьке».

Правозахисна та благодійницька діяльність Верховного отамана України і діаспори та керованої ним МГО «Козацтво Запорозьке» відзначена також високими нагородами Української православної церкви. Віруючі почувають себе впевнено значною мірою й завдяки нашому козацтву. У нашому середовищі багато козаків, які наслідують приклад Дмитра Сагайдака щодо матеріальної допомоги новобудовам православних храмів.

Його людяності може позаздрити будь-який чоловік. Це добрий сім’янин, який понад усе любить свою дружину і дітей, і вони платять йому тим же: обидва його сини, як і батько, віддані козацтву. Тож і все наше козацтво відчуває себе єдиною родиною.

Кожного року в Україну приїжджають повноважні представники багатьох країн — не тільки, щоб привітати з днем народження видатного нащадка козацького роду Дмитра Сагайдака, а й узяти участь в Великій козацький раді.

Ми пишаємося своїм Верховним отаманом і бажаємо йому гідно зустріти свій ювілей, зичимо йому міцного козацького здоров’я, подальших успіхів у служінні добрій справі за покликом серця і душі.

Народні депутати України,генерали козацтва Борис Райков, Олександр ШевЧенко, Володимир Плютинський, Олег БІлорус, Микола Лавриненко,

Анатолій Льовін,Василь Калинчук, Юрій Кармазін, Михайло Гладій, Олександр Борзих, Микола Сокирко, Василь Надрага (всього 121 підпис).