Чергова тема, що її обговорює суспільство, —
«Мерседес» голови правління «Нафтогазу України» Олексія Івченка вартістю понад один мільйон гривень. Утім, пан Івченко не вбачає в цьому аморальності, бо вважає, що керівник «такого» підприємства повинен мати відповідний антураж...Саме таке розуміння власної значимості — чи не найдивовижніше в ментальності нашої нової
«еліти», переважно вихідців з провінції, котра виростала в радянські часи, коли в голови втокмачувалося, що «жити треба скромно, як увесь народ». Якби наші високопосадовці відмовилися від таких принципів, то принаймні було б зрозуміло, чому їздять на «мерседесах», а не на скромніших авто — по державній кишені. Але ж вони під час виборів присягають на вірність тим само принципам, користуючись мораллю для «електорату». А собі залишають «хатинки-палаци», розкіш, дорогі авто, вдаючи, ніби все так і має бути.Я знаю керівників приватних і навіть акціонерних підприємств, де частка акцій належить трудовим колективам. Ці теж возять себе на найдорожчих машинах і мають розкішні заміські будинки. Тим часом місячна зарплатня їх робітників становить 500 гривень. Яку мораль сповідують ці пани? Або високопосадовці — герої телепрограм, котрі вихваляються власною ситістю та
«фазендами», про вартість яких можна лише здогадуватися. Це можна було б до певної міри зрозуміти, коли б їм належали фабрики та заводи. Але ж вони одержують хоч і високу, але державну платню, якої не вистачило б і на дещицю розкошів, у яких живуть...У зв’язку з цим згадую однокласника зі шкільної компанії — дітей чи не з найбідніших родин у нашому селі. Великий розумник, він під час перебудови заснував власну справу й швидко розбагатів. На одну з нечастих зустрічей приїхав на лімузині, тоді ще рідкісному навіть для столиці авто, яке відразу обступили цікаві. Що викликало неприховане задоволення власника. Запитала, навіщо йому ця показуха?
«Не знаю, — відповів він. — Усе, мабуть, від бідності: як згадаю калоші, які натягував на черевики під час негоди, то й пересідаю на лімузин...»Президент начебто
«погасив» скандал: розпорядився продати «Мерседес» пана Івченка. Але хіба це розв’язує проблему? І хіба не так само користуються державною кишенею, як власною, інші державні високопосадовці? А в кого з них ми запитували: «Де взяв?» Точніше, хто з них відповідав на це запитання? Чому елементарна норма демократії — оприлюднення статків посадовцями — досі не стала нормою і в Україні? А те, що оприлюднене, хіба не тема для анекдотів про «бідних» прем’єрів, міністрів та інших начальників, які запевнили нас, що нажите добро належить не їм, а їхнім дружинам, дітям чи іншим родичам? Чому дозволяємо нашим керманичам у такий спосіб відверто збиткуватися з нас? Чи й надалі вдаватимемо, ніби віримо, що в Україні всіх чоловіків-начальників утримують їхні дружини? Хто відповість на ці запитання?До речі, прес-секретар Президента повідомила, що сьогодні буде оприлюднена і його декларація про доходи. Тож нарешті дізнаємося, на який кошт живе Віктор АндрійоЯкщо студенти — партнери...
У Запорізькому педагогічному коледжі, який недавно відсвяткував 85-річчя, сформована власна система студентського самоврядування. Про неї розповідає директор закладу Олександр Мельник.
— Система передбачає кількарівневу участь студентів в управлінні. Створений ними парламент підпорядковує діяльність активів академгруп по вертикалі у різних напрямах (науково-навчальний, творчо-естетичний, оздоровчо-спортивний тощо). Водночас самоврядування здійснюється й по горизонталі. Система тематичного чергування академічних груп дає їм змогу практично реалізовувати власні ідеї, плани, наміри упродовж тижня. Вони роблять це, випускаючи щотижневу
«Живу газету», яка вивчає запити, проблеми студентського загалу; впливаючи на організацію життя колективу (контроль за дотриманням трудової дисципліни, санітарно-гігієнічного режиму) і проводячи власними зусиллями актуальні позакласні заходи (акції, конкурси, шоу).Ще один рівень самоврядування — система роботи студентських парламенту та ради гуртожитку, які є ланками цілісної системи взаємин спудеїв з педагогами та адміністрацією коледжу.
Завдяки останній стали можливими справді партнерські відносини з вихованцями, нові форми виховної роботи: публічне обговорення нагальних проблем життєдіяльності учнів на спільних із адміністрацією
«круглих столах», звернення студентів до директора через «Живу газету», через акцію «Лист директору», скриньку довіри, участь директора у засіданнях парламенту, а його — у засіданнях педагогічної та адміністративної ради тощо.Саме завдяки налагодженій на якісно новому рівні співпраці дітей і дорослих народилися цікаві професійно спрямовані форми роботи: конкурс знань студентів груп нового набору
«Інтелект», фестиваль студентської творчості «Дебют», де чітко прослідковується зв’язок співучасників. Студенти, як і викладачі та дирекція, зацікавлені у виявленні і підтримці інтелектуально і творчо обдарованих.Співпраця вихованців і викладачів яскраво подається і на сторінках газети
«Крок», де увага приділяється проблемам як одних, так й інших; і у роботі наукового студентського товариства, робота якого неможлива без професійної допомоги і підтримки викладачів; і у проведенні мистецьких, культурно-розважальних, спортивних заходів, де поряд і разом — керівництво, викладачі й студенти. Безумовно, ми свідомі того, що бути поряд і разом зі студентами — це велике мистецтво і велика відповідальність, що потребує постійного самовдосконалення педагога. Сьогодні, не слід забувати, молодь приймає сучасного партнера-викладача.Записав Іван ІЛЛЯШ.
Запоріжжя.
