На межі фолу

З наближенням посівної можновладці Сумщини, наче на замовлення, почали в унісон «співати» мажорних пісень та до небес вихваляти «мудрість», «виваженість» і «стратегічну далекоглядність» столичних керманичів. Один із «оптимістів» майже півгодини намагався втокмачити мені, що зсудомлене село не сьогодні-завтра вдарить навприсідки гопака. Свою переконаність співрозмовник рішуче підкріплював фактами часткового повернення державою відшкодувань аграріям у вигляді компенсацій та дотацій «за кредитами за селекцію, добрива, гербіциди, м’ясо, молоко...».

«Опромінений» під час розмови нечуваним оптимізмом, вирішив пошукати більш реальних передвісників завтрашнього сільського «кордебалету» у виробничому відділі головного управління агропромислового розвитку облдержадміністрації. А там замість радісних обіймів (завтра ж бо починаємо «хороводи») — звиняйте, кажуть, шановний, але начальство наклало категоричне табу на будь-яке «закулісне» спілкування з пресою без попереднього узгодження. Так у пошуках ознак завтрашнього «розквіту» села я й «приземлився» в агрофірмі «Мрія» Конотопського району, де й почув від її керівника Олексія Картавого, що село на межі фолу.

Якщо позаторік «горючка» тут з’їла півмільйона гривень, то минулого року на 60 відсотків більше. І це, зауважте, за скорочення посівів енергозатратних культур (звичайно, через нестачу коштів) майже на 10 відсотків. Цього року, як прикинув Олексій Картавий, і в мільйон навряд чи вкладуться.

Чи не тому в Україні щорічно зубожіють і вимирають тисячі сіл, що правила на аграрному полі диктує не держава, а ціла плеяда хитромудрих трейдерів, перекупників та інших аграрних «сподвижників», в яких на кожну гру свої правила і закони. Саме через це торік на Сумщині «околіло» близько половини сільгосппідприємств різної форми власності. А з тих, що на плаву, — більшість хоч сьогодні ладні з піднятими руками здатися в полон будь-якому інвесторові.

— Фінансових «благодійників» і справді розвелося як грибів після дощу, — прояснює ситуацію керівник «Мрії». — Багатьом «до лампочки» нарощування економічного потенціалу села, розвиток його соціальної сфери. На першому плані — зиск. Сьогодні одне господарство «обкарнають», завтра — друге, післязавтра — третє. Так, дивись, проблема відродження села зникне сама по собі.

Як бачимо, і в рік села задекларований «гопак» відміняється. Замість нього Олексій Картавий разом з іншими хліборобами з острахом чекають з боку держави та від «запатентованих» нею реформаторів чергових цінових «сюрпризів».