Американську журналістку Енн Епплбом на дослідження табірного минулого колишньої країни, де «найвільніше дихала людина», надихнула жвава торгівля сувенірами з радянською символікою, яку вона кілька років тому спостерегла у Празі. Енн зізнається, що її охопив тоді справжній шок, і вона вирішила взятися за «перо».

В результаті ще два роки тому її «Історію ГУЛАГу» було удостоєно Пулітцерівської премії. Так місіс Епплбом бодай трохи реабілітувала американську журналістику, заплямовану брехнею ще одного Пулітцерівського лауреата про відсутність голоду в Україні у тридцятих роках.

У Києві днями відбулася презентація українського перекладу книжки, яка, за свідченням науковців, є найсистемнішим дослідженням радянської каральної системи. У роботі Енн немає якихось принципових відкриттів, не позначена вона і високим літературним стилем, однак за масштабністю і вичерпністю «Історія ГУЛАГу» виявилася поза конкуренцією. Американська журналістка досліджувала не лише свідчення очевидців трагічних подій, а й пильно вивчала архівні документи: це дало змогу показати систему від часу арешту до моменту нищення людей.

Енн стверджує, що за роки лише сталінських репресій через систему енкаведистських концтаборів пройшло 18 мільйонів людей: більшість із них потужна машина нищення перетворила на табірний пил. Мало не в кожній родині хтось постраждав від репресій, а українців Сталін знищив набагато більше, ніж Гітлер — євреїв.

Пояснюючи вибір теми на презентації в Києві, авторка наголосила, що вважає її більш ніж актуальною: «Якщо люди не знатимуть про такі трагічні сторінки історії, як ГУЛАГ, і не робитимуть висновки, то здатність людства знищувати собі подібних може тривати...»

На презентації було багато державних посадовців, науковців, журналістів. Прийшла привітати авторку й дружина Президента Катерина Ющенко. Міністр культури Ігор Ліховий пообіцяв, що «Історія ГУЛАГу» потрапить до українських бібліотек уже цього року. Втім, наші фонди можуть збагатитися ще одним потенційним дослідженням місіс Епплбом — «географії» спадково-радянського мислення. Якщо в Празі вона відчула шок, то що станеться з американкою на Андріївському узвозі, наприклад? Тут, де бруківка вмивалася кров’ю розстріляних у катівнях НКВД, радянська символіка не в меншому пошануванні, ніж у столиці Чехії.