Найголовніше — правильно вибрати яйця. Ліпше використовувати домашні — у них і шкаралупа міцніша, і фарба чомусь береться краще. Яйце має бути з рівнесенькою поверхнею, без плям. Якщо є прожилки, то не годиться, бо то означає, що в нього занадто тонка оболонка.

Дорослі з дитячою зацікавленістю й очікуванням дива в очах, малюки із зосередженими обличчями, тихі слова молитви... У «Світлиці» Фонду Івана Гончара вже кілька годин навчає писанкарству майстер народної творчості Лариса Головня.

«Малювати можна і на повних, і на пустих яйцях, — відкриває таємниці пані Лариса. — Але на повних приємніше. Наче щось живе у руках тримаєш...». У цьому розписі все як у житті. Спочатку робляться позначки олівцем — то як мрія. А потім уже писачком накладається прогрітий віск. Такий орнамент, на відміну від олівцевого, виправити майже неможливо. То вже життя, яке не перепишеш, не зміниш...

Цікаво, що навіть досвідчені майстри не завжди знають, яке в них вийде великоднє яйце: який відтінок буде, коли одна фарба ляже на другу, як змінюватиметься малюнок під час роботи, що підкаже натхнення...

Руки вже залиті розпеченим воском, очі сльозяться від напруження... Опускаючи яйце у фарбу, ніхто не дивиться на годинника, засікаючи час. Писанкарі читають для цього молитви. Щоб отримати світлішій колір — над яєчком, що «купається» у фарбі, читають перші чотири рядки «Отче наш», а для темнішого — всю, а то й кілька разів...

Та ось найрадісніші хвилини, коли «вмиваєш» яєчко: знімаєш віск і бачиш красу, яку зробив власними руками. Діти й дорослі дивляться на те однаково здивовано: «Невже це моя робота?!» І забуваються обпечені пальці і втомлені очі, тільки вуста продовжують: «Отче наш, іже єси на небесіх...»