На старості літ Павлу Кондратенко спіткало випробування — найзапеклішому ворогу такого не побажаєш: у розквіті сил пішов з життя 26-річний син Олег. Пішов трагічно, не від смертельної недуги, а посеред людського виру і гамору. Єдиний син, чоловік і батько, загинув 2 березня минулого року неподалік рідної домівки, поспішаючи додому після роботи узбіччям проїжджої частини дороги (весна ж бо — сльота, багнюка), потрапивши під колеса одразу трьох автомобілів. Один збив, а два наступних проїхалися по ньому.
Півроку чекала убита горем мати потуг правоохоронців у розслідуванні
«втаємниченої» автокатастрофи і, вирішивши, що вони «ні кують, ні мелють», 2 вересня разом з десятками інших сумчан на сім годин перекрила дорогу в місці, де сталася трагедія. Та ніхто тоді так і не почув осиротілої матері. Не почули, виходить, і в столиці — ні Президент України, ні тодішній Генпрокурор, ні нинішній міністр МВС України, бо на скарги, надіслані кожному з них персонально, вона відповіді не отримала. Тож з відчаю і на знак протесту проти чиновницької байдужості Павла Кондратенко у жовтні минулого року на 20 днів «переселяється» у намет напроти Сумської обл-держадміністрації і оголошує безстрокову голодовку. І цього разу її «упритул» не чули і не бачили. Перелякалися лише після заяви знесиленої горем і голодовкою матері: «Якщо не знайду правди, спалю себе живцем...». Відреагували своєрідно: виставили неподалік намету протипожежний наряд з вогнегасником напоготові...Про перебіг тих трагічних подій
«Голос України» розповів своїм читачам 21 жовтня 2005 року. Невдовзі цю замітку з фотографією передрукували кілька зарубіжних видань. Чи не тому на неї фактично з «блискавичною швидкістю» зреагувало керівництво МВС України. Уже 9 листопада на стіл головного редактора поклали листа із зазначеної установи, щоправда, не за підписом міністра чи одного з його заступників, а заступника директора Департаменту зв’язків з громадськістю МВС України, в якому він, ніяк не можу зрозуміти, чи то «прочищає», чи то «просвітлює» журналістські мізки. Ось кілька витягів з цього «послання»: «Перевіркою встановлено, що... невідомий скоїв наїзд на сина гр. Кондратенко П. П..., внаслідок чого той загинув...» За першим йде друге, таке само епохальне «відкриття», мовляв: «... у кримінальній справі визнано потерпілими батьків загиблого... Допитано ряд свідків, працівниками оперативних служб вжито ряд заходів щодо встановлення винної особи, однак злочин все ще залишається нерозкритим». А то редакція не знала усіх цих фактів без «авторитетного» нагадування автора!.. У надісланому епістолярному творі по суті справи ми знайшли тільки один абзац, в якому автор «браво» повідомляє редакцію, що головним слідчим управлінням МВС дано «... конкретні вказівки щодо активізації роботи, всебічного, повного й об’єктивного дослідження всіх обставин ДТП». «Крім того, — доводить до нашого відома міліцейський чин з департаменту, — керівництву Департаменту карного розшуку та Державтоінспекції МВС доручено вжити додаткових заходів, спрямованих на встановлення особи, яка скоїла злочин...». І насамкінець знову-таки «люб’язно» поінформував адресата, що матері загиблого надано право ознайомитися з матеріалами кримінальної справи.І все-таки нам здалося, що відповідь з МВС України на виступ газети свідчила — критику сприйнято, справа зрушила з мертвої точки. Витримавши місячну паузу, телефоную Павлі Кондратенко з надією почути позитивну відповідь. Але чую схлипування:
«Як на мене, злочинця ніхто й не думав шукати, і справу я не бачила». За місяць, уже в січні нинішнього року, у телефонній слухавці знову те саме схлипування і та сама відповідь: «Справа «маринується», а мене продовжують годувати обіцянками...».Того самого дня я сам пішов знайомитися з міліцейським начальником, якого назвала мені Павла Павлівна. Ознайомившись з листом до редакції, начальник обласного слідчого управління Василь Букін лише скрушно розводить руками, мовляв, винного справді й досі не знайдено, а розслідування дещо пригальмовано. Цікавлюся, з якої причини. І з’ясовую: для
«повноти щастя» сумським правоохоронцям не вистачає усього-на-всього слідчого експерименту. А заважає його проведенню триклятий сніговий наст, який утворився на місці трагедії. На запитання, що заважало провести експеримент до снігопадів, адже у розпорядженні слідчих було щонайменше дев’ять «сухих» місяців, переконливої відповіді я не почув.Тим часом згорьована мати на знак протесту та заради встановлення справедливості з 2 березня — річниці загибелі Олега, знову протестує перед вікнами облдержадміністрації з плакатом:
«Знайдіть убивць мого сина!». Цього разу не голодує, бо вже й так від вітру хитається, і не залякує самоспаленням.А якщо передумає? Якщо зболене втратою сина і неувагою з боку
«вартових» закону материнське серце штовхне її на відчайдушний крок, а «пожежного наряду» не виявиться поруч? Хто понесе за це кару?З огляду на
«оперативність» постає безліч запитань. І всі вони цього разу адресовані безпосередньо головному міліціонерові держави панові Луценку. Можливо, хоч він наведе порядок, змусить підлеглих оперативно розслідувати справу, якнайшвидше передати її до суду та повідомить редакцію про вжиті заходи.Суми.
