Кожному селу — бюджет і права

Районна державна адміністрація разом із столичним Інститутом громадянського суспільства активно «перекроює» карту Полонщини. Правда, поки що на папері.

Не посягаючи на чуже

Чого таїти, нова ідея спершу просто налякала полончан: скрізь почали розповзатися чутки, що район просто хочуть ліквідувати. Для містечка із тисячолітньою історією, котре отримало Магдебурзьке право раніше від сивого Кам’янця-Подільського, це було справжнім ударом. Його економічний потенціал після багаторічного застою тільки починає пробуджуватись. Торік тут було освоєно десять мільйонів гривень державних капіталовкладень, тоді як на решту районів області припала трохи більша сума. То чи є сенс перекривати джерело, котре тільки вибилось із намулу?

Усякий переділ повинен починатися з економічного аналізу та статистики — вирішили в Полонному. І почали рахувати, хто куди їздить на роботу, де живе і де працює. З’ясувалося, що із кількох населених пунктів сусідньої області, котрі розташовані лише за півтора—два десятки кілометрів від Полонного, люди їздять на роботу саме сюди. А це значить, що тут вони платять свої податки і тут же повинні мати право користуватись усіма соціальними послугами. Але спробуй мешканець не те що іншої області, навіть сусіднього району потрапити в районну лікарню, отримати якісь соціальні виплати чи просто попросити про допомогу. Кордон, хоча і умовний, забороняє це зробити, і люди повинні долати десятки кілометрів, щоб дістатися свого обласного центру.

— То хіба не розумніше приєднати ці населені пункти до нашого району? — розмірковує заступник голови райдержадміністрації Володимир Крисько. — Адже ми не на чужі території замахуємося. Дай Боже, за нинішніх часів свої землі обробити. Просто хочемо зробити життя людей зручним. Тож якщо окремим нашим селам буде зручніше спілкуватись із сусідніми райцентрами — вони теж матимуть право перейти в їхнє підпорядкування.

Скажи мені, який твій статус

І я скажу, яке твоє фінансування. Так можна перефразувати відомий вислів. І насамперед це стосується медицини та освіти, де всі розрахунки ведуться від кількості парт і ліжок. Не вистачить одного — бюджет організації впаде на порядок нижче. Нічого не вдієш, статус не той.

Сьогодні на весь район діє лише дві лікарні. А хотілося мати хоча б три, — бідкаються в адміністрації, — бо в селах залишилися переважно фельдшерсько-акушерські пункти. І виходу із цього кола безгрошів’я не видно.

— Та ні, є, — заперечує Крисько. — Якщо ми зробимо Кустівці центром територіальної громади, то бюджет нам дозволить відкрити там повноцінну лікарню. Тим більше, що всі передумови для цього є — нове приміщення тільки чекає пацієнтів. Воробіївчанам туди рукою подати. До того ж у них в селі працюватиме ФАП.

Приблизно такі само підрахунки ведуться і в районному відділі освіти. Школа стає «збитковою», якщо в ній менш як 383 учнів, — вважають у районі. Звичайно, можна було б піти і на такі «збитки» заради дітей, якби освітянський бюджет постійно не латав свої дірки. А коли бідний — зобов’язаний шукати оптимальні варіанти.

У Полонному пробують розв’язати цю шкільну задачку по-своєму. Скажімо, в сусідніх селах є дві школи, де навчається 180 і 280 дітей. Обидві не витримують фінансового навантаження. То чи не краще в одній залишити восьмирічку, а старшокласників відправити у сусідню, де і матеріальна база, і викладацький склад відповідний.

Реформа — це не більше. Це — багатше

Саме такий принцип має стати основою новозмін. Нові округи повинні вдихнути життя у занедбані й спустошені села. Нинішній страх, що із невеличкого села людям важко буде добиратися до свого центру за усяким папірцем, абсолютно безпідставний. Навпаки, в кожному селі залишиться і свій голова, і свій секретар, і навіть заповітна печатка, за котрою тепер потрібно їхати за тридев’ять земель.

— Чи не розводимо в такий спосіб дрібного сільського чиновницького брата? — перепитую.

— Ні, — відповідають, — просто таким чином намагаємося бюджетні гроші наблизити до сільської громади.

У який спосіб це відбудеться? Наприклад: Новоселицька сільська рада, котра об’єднує чотири села і півтори тисячі населення, має понад 180 тисяч гривень свого бюджету. А Білецька і Воробіївська із майже такою кількістю населення разом — лише по тринадцять тисяч гривень. Зрозуміло, на ці копійки, не розженешся ні у створенні сільського комунального підприємства, ні в утриманні школи чи медпункту. Але закумулювавши гроші, уже можна будувати певні плани.

У реформи немає і не повинно бути чітко визначених стандартів. Так вважають у пілотному Полонському районі. Бо йдеться про долю кожного села. Спочатку і тут уявляли, що новостворений округ налічуватиме до восьми — дев’яти тисяч осіб. Але стежки завели реформу до Буртина, котрий загубився серед поліських лісів. І живе там не більш як тисяча осіб. Для них виняток — невеликий, але свій окремий округ.

А тому в Полонському районі словосполучення адміністративно-територіальна реформа уже не жахає.

Хмельницький.