Заочне знайомство з Валерієм Юрійовичем Сендеровичем у мене відбулося майже десять років тому. За завданням редакції міської газети десант із трьох журналістів «висадився» в Байдарській долині, що розташована між Севастополем та Ялтою.

У середині 90-х у цьому благодатному з усіх поглядів краї (за оцінками незалежних екологів, саме Байдарська долина є найчистішою територією в Україні) криза в економічній, сільськогосподарській і соціальній сферах досягла найбільшого «розквіту». Тієї весни, коли ми приїхали збирати матеріал для газетної публікації, в долині не було зорано й засіяно жодного квадратного сантиметра землі. Навіть не в усіх господарів городи було засаджено: радгосп «Червоний Жовтень» на той час розвалився, техніку продали, орати не було чим. Додалася й криза «Севкоопторгу», магазини якого мали задовольняти потреби селян у хлібі насущному, солі, сірниках та інших необхідних товарах. Тодішній голова Орлинівської сільської ради журився: «Перестали нас постачати. Кажуть, нерентабельні магазини в наших селах. Наша сільрада — це 14 сіл, але в Підгірному, наприклад, прописано дев’яносто дев’ять осіб. Проживають ще менше. Який магазин виживе? Щоправда, з’явився в нас підприємець Сендерович. Постачає населення. І ціни в нього прийнятні для селян. Навіть жителям Підгірного товар кілька разів на тиждень завозить».

Очне моє знайомство із Сендеровичем відбулося через вісім років. За цей час Валерій Юрійович з підприємця перейшов у ранг сільського голови. За нього віддали голоси понад 70 відсотків виборців. Сендерович — корінний житель долини, після вузу повернувся в село. Батько — учасник Великої Вітчизняної, багато років працював керуючим відділку в радгоспі, мав заслужений авторитет у селян. Вимоги до сина такого батька особливі.

Перше, що зробив Сендерович на посаді сільського голови, — відійшов від свого бізнесу. Ось уже більш як п’ять років у магазинах (які, до слова, працюють справно донині) він з’являється лише як покупець.

Проблемою № 1 тривалий час для території сільради була утилізація твердих побутових відходів. Спеціалізовані підприємства відмовлялися надавати послугу з тих само причин, на які свого часу посилався «Севкоопторг». А якщо за допомогою адміністративних важелів їх усе-таки змушували вивозити сміття, то працювали, що називається, через пень-колоду. У селах і на околицях, у лісах і на лугах у Байдарській долині росли несанкціоновані смітники... За що щотижня Сендеровичу вичитували на апаратних нарадах у районній держадміністрації. Заперечення, що за ті мізерні суми, які виділяє бюджет для утилізації ТПВ, ніхто працювати не бажає, до уваги не брали: «Шукайте вихід!». І Валерій Юрійович знайшов: із позабюджетних коштів сільрада придбала спеціальну машину, що тепер регулярно за графіком об’їжджає всі села Орлинівської сільради і збирає в населення відходи. Через місяць після початку роботи до Сендеровича їхали переймати досвід.

А потім пішли анонімні дзвінки в районну і Севастопольську адміністрації: «Машина з Орлиного відходи возить не на полігон, а вивалює їх у лісі». Кількаразові перевірки екологів таких фактів не встановили. Проте сільський голова змушений був збирати контрольні талони, що видають на полігоні, й доводити міським начальникам — не порушуємо закон.

Через особливості рельєфу жителі сільради донедавна могли дивитися телепередачі лише по 2—4 каналам. Депутати Орлинівської сільради підтримали ініціативу сільського голови створити цільовий фонд розвитку мережі телемовлення в селах Байдарської долини. Уже незабаром селяни матимуть можливість дивитися щонайменше ще 10 телеканалів. У перспективі — більше. Мало того, Сендерович вивчає можливості створення в Байдарській долині власної телестудії. У сільського голови особливе ставлення до засобів масової інформації. Ось уже понад два роки Орлинівська сільська рада щомісяця видає свій інформаційний «Байдарський вісник».

У спадок від попередніх часів Сендеровичу дісталася й демографічна проблема. Посилена тим, що в селі Передовому за борги розваленого радгоспу в приватні руки було передано дитячий садок на 160 місць. Але за роки роботи Сендеровича на посаді сільського голови ситуація змінилася кардинально: з’явилися додаткові робочі місця, в долині — бебі-бум. Спільними зусиллями вдалося знайти в далекому зарубіжжі нинішніх власників будинку, домовитися про передачу його в комунальну власність міста.

Завдяки сільському й голові ради ветеранів у Байдарській долині розгорнувся волонтерський рух під девізом «Ветеран ветеранові». Сільрада виділила кімнату, в якій на громадських засадах медпрацівники-пенсіонери надають своїм одноліткам-ветеранам безоплатну медичну допомогу. Тут працює й майстерня, в якій ветеранам безплатно полагодять нескладну побутову техніку. Свого часу Орлинівський сільський голова домовився в одному із санаторіїв ПБК забрати списані, але ще придатні для роботи праски, электрочайники і передав їх у майстерню для використання як обмінний фонд.

У переддень святкування 60-річчя Великої Перемоги співробітники сільради підготували до друку «Книгу пам’яті». Багаторічна кропітка робота в архівах, бесіди із старожилами дали змогу увічнити на папері прізвища практично всіх селян, що склали свої голови в роки війни і кому пощастило вижити в те лихоліття.

Севастополь.