— От на цьому пустирі могла бути наша квартира, — Ігор Литовченко показує на присипаний снігом, обгороджений оцинкованим парканом майданчик поруч із трамвайною лінією. Звідси всього три зупинки до центрального міського ринку, рукою подати до вокзалів і центру міста. Трохи вище, паралельно цій вулиці Войцеховича, вирує й шумить одна з центральних міських магістралей — проспект Кірова. А тут по-сільському тихо, несуєтно.

— Ми з дружиною вже й меблі надивилися для майбутнього новосілля. Але не судилось, — сумно каже Ігор, мимоволі стискаючи кулаки.

Уже в поточному році на цьому місці обіцяли звести нову 25-поверхівку. Ціну від інвесторів організатори будівництва запросили низьку, тому від охочих взяти участь у проекті не було відбою.

— Офіс фірми-організатора містився на центральному міському проспекті Карла Маркса, — розповідає Ігор Литовченко. — Прочитавши рекламу в одній з місцевих газет, спочатку ми зазирнули туди просто дізнатися, що до чого. Зустріли привітно. Пригостили чаєм, дали безліч різних барвистих проспектів і бланків для заповнення. Вдруге прийшли сюди з дружиною вже з грошима. 11 тисяч доларів, перший наш внесок у майбутню трикімнатну квартиру, виявився останнім. До того ж безповоротним.

14 січня 2004 року виконком Дніпропетровської міськради офіційно зареєстрував «Обслуговуючий кооператив ЖБК «Будуємо разом» (серія свідоцтва АОО № 405487) як юридичну особу з пропискою на центральному міському проспекті.

Голова правління ЖБК кілька разів виступала в пресі. А потім ринула на місто жвава і приваблива реклама проекту. Особливо приваблював зроблений фірмою наголос на соціальну його спрямованість і заяви, кажуть пайовики, про підтримку починання офіційною владою. За кооператив «Будуємо разом» зі сторінок місцевих видань висловилися деякі комунальні діячі, окремі депутати міськради.

Та й умови в кооперативі запропонували дуже вигідні. У той час, коли повсюдно по країні ціни на квадратні метри різко пішли вгору, «Будуємо разом» продавав метр економ-класу майже за собівартістю. Пояснювали все щирим бажанням допомогти тим, хто особливо потребує житла. І показували при цьому, розповідають пайовики, розпорядження Дніпропетровської міськради від 2004 року і протокол того ж року. Крім невисокої вартості «квадратів», яка, до того ж, не могла переглядатися у бік збільшення за форс-мажорних обставин, охочим поповнити лави інвесторів пропонували й вигідні умови кредитування. Перша схема передбачала: первісний 30-процентний внесок, плюс така ж сума в ході будівництва й остаточний розрахунок уже під час одержання житла. Причому в разі потреби давала розстрочку на три роки з виплатою лише трьох відсотків річних. А за другою схемою розстрочка могла розтягтися взагалі на 15 років. Ну як тут було встояти перед спокусою? У сумі виходило, що за 10—20 тисяч доларів (!) через 2—3 роки кожний пайовик міг стати новоселом.

— Багато знайомих не вірили нам, що таке можливо, — згадує Ігор Литовченко. — Навіть заздрили... До речі, всі документи на наше прохання переглянули і вивчили юристи. Ніякої пастки ніхто не знайшов. І кожен з нас спокійно вніс на рахунок кооперативу від трьох до 25 тисяч «зелених». Хто третину від необхідної суми, а хто і всю до копійки.

Довго бентежило те, що в переліку потрібних документів Ігор не знайшов того, який давав право на виділення земельної ділянки під будівництво. Але на цю «дрібницю», каже Ігор, йому дали цілком логічне пояснення. Мовляв, спочатку зводити будинок збиралися зовсім в іншому районі. На околиці міста, поруч із житловим масивом Тополя. Коли з уподобаною ділянкою довелось розпрощатися (на цьому місці могутніші інвестори вирішили будувати великий торговий комплекс), заспокоювали: зміна адреси будівництва навіть до речі — житимете ближче до центру.

15 червня минулого року мало розпочатися будівництво багатоповерхівки. Але й через місяць після зазначеного в договорах терміну на майданчику панувала тиша. Після першого хвилювання прийшла і перша серйозна тривога: зненацька змінилося керівництво ЖБК, в офісі, кажуть пайовики, перестали відповідати на телефонні дзвінки. Потім з’ясувалося, що кудись пропала колишня голова правління, затим пішли балачки, начебто «спливли» з рахунку кооперативу в банку майже 800 тисяч доларів.

У Бабушкінському райвідділі міліції кримінальну справу за ознаками заволодіння посадовими особами ЖБК «Будуємо разом» чужим майном за статтею 190 КК України завели ще в червні, щойно захвилювалися найнетерплячіші пайовики. Але в ході розслідування навіть через дев’ять місяців так нічого і не прояснилося. Шість разів уже змінювалися слідчі, до вивчення справи, крім міліціонерів з Бабушкінського району, приєдналися їхні колеги з Кіровського, з міського управління, фахівці податкової інспекції.

У січні мляве просування слідства відзначили в обласній прокуратурі, звідки на черговий запит пайовиків прийшла офіційна відповідь за підписом заступника прокурора В. Решетилова: «Слідчим у повному обсязі не проведено слідчі дії й оперативні заходи у даній кримінальній справі». Від офіційного визнання факту повільності правоохоронних органів пайовикам легше не стало. Тим більше що вони до того ж не знайшли ще реальної підтримки і в органах місцевої влади.

Тетяна Долинська, Яна Решетилова, десятки інших пайовиків продовжують оббивати пороги владних структур, правоохоронних органів, наполягаючи на розслідуванні. Але в кабінетах просто розводять руками: мовляв, самі винуваті, треба було бути пильнішими і не такими довірливими, коли йдеться про кревні гроші, і не віддавати їх абикому. При цьому намагаються не звертати уваги на доводи скривджених, що документи, підписані ними, були цілком легальні, і слова про підтримку влади ніким раніш не оспорювались.

Дніпропетровськ.