З нагоди 45-річного ювілею Центру далекого космічного зв’язку, що стояв біля витоків освоєння космічного простору і вивчення планет Сонячної системи, відбуваються урочисті заходи з участю ветеранів командно-вимірювального комплексу і нинішніх фахівців центру.

Саме тут під керівництвом і з ініціативи генерального конструктора ракетно-космічної техніки Сергія Корольова біля Євпаторії за неповні вісім місяців сформували і ввели в дію об’єкт «МВ», який забезпечив проведення космічних робіт з вивчення Марсу й Венери. У лютому 1961 року Євпаторійський центр першим долучився до освоєння планет Сонячної системи — взяв на себе керування першою радянською автоматичною станцією «Венера-1». Нею управляли за допомогою унікального антенного комплексу «Плутон», який складався з трьох антен, а кожна з них мала вісім велетенських чаш. Комплекс дав змогу передавати і приймати сигнали в космос і з космосу на 300 мільйонів кілометрів.

Після цього центр продовжив роботу з іншими космічними станціями цієї серії. Зокрема, в 1967 році керував автоматичною станцією «Венера-4», що пройшла відстань майже 350 мільйонів кілометрів і досягла планети Венера. Протягом чотиримісячного польоту станція отримувала нові дані про фізичні властивості космічного простору. Євпаторійський центр забезпечив і плавну посадку на поверхню цієї планети та отримання даних про неї.

Пам’ятним для особового складу центру став і листопад 1970 року, коли в космос відправили космічну станцію «Луна-17», яка за тиждень опустила посадочну платформу, і на поверхню Місяця зійшов «Лунохід-1». Його ходою протягом року по супутнику Землі теж керували наші земляки, як і в 1973-му «Луноходом-2».

Хвилюючі спогади ветеранів були і про роботу з плеядою льотчиків-космонавтів, коли тут почав працювати Центр управління польотами космічних апаратів з людьми. Зокрема, 23 квітня 1967 року він керував космічним кораблем «Союз-1» з льотчиком-космонавтом Володимиром Комаровим. А пізніше — космічними апаратами серій «Союз», «Салют», «Мир». Згадують ветерани і як ввели в дію один з найпотужніших антенних комплексів у світі — радіотелескоп РТ-70 з діаметром дзеркала 70 метрів й можливостями передавання та прийому сигналів до 10 млрд. км. Він і досі є найпотужнішим у Європі, брав участь у дослідженні далекого космосу за програмами «Марс», «Астрон», «Гарант», «Фобос», «Інтерпол», у радіоастрономічних вимірюваннях галактичних зірок, відправці послань до позаземних цивілізацій...

— У центру не лише славне минуле, а й чудове майбутнє, адже він є потужним науковим і технічним потенціалом для України в освоєнні космічного простору, — зазначає його керівник Станіслав Малевінський.

Наші земляки керували першим штучним супутником Землі «СІЧ-1», який було виведено на навколоземну орбіту в 1995 році, брали участь в управлінні російсько-українськими апаратами «Океан-О», «Коронанс» і космічними апаратами українського виробництва «СІЧ-1М» та «Мікросупутник». Нині в Євпаторії за найсучаснішими технологіями обладнано головну інформаційну залу, модернізовано технічні засоби для управління космічним міжнародним апаратом «ЄгипетСат». Торік тут проводили п’яту Українську конференцію з космічних досліджень з участю багатьох держав, у вересні цього року проведуть шосту — ще більш представницьку. Згідно з Космічною програмою України Національний космічний центр вибудовує свою роботу на далеку перспективу. Отож у працівників центру попереду інтенсивна робота із застосування національних і спеціальних систем різного призначення в рамках реалізації цільових програм наукового космічного дослідження, дистанційного зондування Землі, управління супутниками телекомунікацій і навігації. І чимало з того — в інтересах безпеки й оборони країни. ХХІ століття розкриває широкі можливості України як космічної держави.

Крим.