Під носом помазали,а в рот не потрапило

За останні роки цей маршрут у Зоринську вже добре вивчено: екскурсія на котельню, невеликий спуск обледенілою дорогою до житлового мікрорайону і «холодна» гостинність його мешканців... Нічого не змінилося. Хіба що стало більше забитих вікон, а з труби котельні йде дим як підтвердження того, що цей об’єкт ніби перебуває в робочому стані. Кілька років тому цим маршрутом не раз проходив колишній голова Луганської облдержадміністрації Олександр Єфремов, рік тому — теж колишній керівник області Олексій Данилов, сьогодні проблеми Зоринська вивчає нинішній глава Геннадій Москаль. Такі солідні делегації населення зустрічає по-різному. Одні — з певною часткою надії, інші навіть не намагаються приховати свою відверту недружелюбність до начальства, яке понаїхало сюди. Такий настрій людей цілком можна пояснити.

Майже десять років дев’ятитисячний шахтарський Зоринськ живе без тепла, води, газу, телефонного зв’язку і ще безлічі необхідних умов для нормального людського життя. Проблеми міста почалися після закриття місцевої шахти «Никанор», яка повністю утримувала житлово-комунальну сферу. Після ліквідації вугільного підприємства житловий фонд Зоринська продовжував залишатися майном Мінвугілля, однак ні турботи, ні уваги, ні фінансування з боку профільної урядової структури не було і немає досі. Проблема стара, вже набила оскому: міністерство не може передати територіальній громаді свій досить зношений житловий фонд, оскільки органи місцевого самоврядування не мають коштів на його утримання. Цю проблему в Києві не можуть розв’язати вже котрий рік. Спроби, щоправда, були, але дуже слабкі й аж ніяк не підтверджували прагнення урядових чиновників знайти оптимальний варіант вирішення складного завдання, щоб, як кажуть, і вовки були ситі, і кози цілі. Одна з таких спроб — дуже хитрий хід, про який в народі кажуть так: «Під носом помазали, а в рот не потрапило».

Наприкінці минулого року, а точніше, у листопаді, Мінпаливенерго запропонувало Зоринській територіальній громаді такий варіант: у тому разі, якщо вона приймає соціальну сферу, яка перебуває сьогодні на балансі підприємства «Луганськвугілля», міськраді виділяють 1,5 млн. грн. для виконання капітального ремонту будинків, що руйнуються, системи опалення, комунікацій тощо. Міська рада розглянула цю пропозицію і ухвалила рішення — від 1,5 млн. грн. відмовитися. Міркували депутати так.

Утримання трьох котелень і житлового фонду стане в мільйон гривень, плюс витрати на воду, електроенергію, фонд зарплати обслуговуючого персоналу... Виходить приблизно 3,7 млн. грн., а бюджет міської ради становить лише 1, 2 млн. грн. Тобто утримувати житловий фонд немає за що, а додатково грошей на це не дають. Крім того, кошти, виділені наприкінці року, за всіх намагань освоїти не вдасться. Лише тендер триватиме 45 днів. Одне слово, депутати вирішили не поспішати, все зробити по-розумному, по-хазяйськи. Скажімо, міністерствам житлового господарства, економіки, фінансів зробити розрахунки того, які конкретно дотаційні кошти необхідні для передачі житлового фонду у власність міської ради і яку частину фінансування буде покладено на Мінпаливенерго. Запропоновані півтора мільйона гривень можна сприймати лише як, вибачте, подачку.

Доки це питання розглядають в урядових кабінетах, зоринці продовжують мерзнути. Дві котельні, щоправда, нинішньої зими почали працювати, але, схоже, даремно. На виході з котельні теплоносій має температуру 30 градусів, а доки дійде до житлових будинків, знижується майже до нуля. Люди розповідають, що радіатори опалювальної системи в їхніх квартирах такі холодні, що їх доводиться ізолювати за допомогою теплих ковдр. Для обігріву квартир і приготування їжі багато мешканців установили у своїх квартирах «буржуйки» кустарного виробництва місцевих умільців, нехтуючи тим самим безпекою. Опалювальна система працює погано ще з тієї причини, що після тривалого простою, і без того древня, вона занепала. Із 1480 квартир понад 500 стоять забиті, частина з них розкрадені — ні труб, ні радіаторів. Аварійні ділянки опалення, зрозуміло, знаходяться саме в таких квартирах. Але закон не дозволяє відкрити їх без відома і дозволу господарів. У тих будинках, де опалення вдалося зберегти, люди зливають воду з радіаторів, використовуючи її для туалетів та інших побутових потреб. Востаннє вони брали воду зі своїх кранів кілька років тому.

Таке життя зоринчан, котрі населяють багатоповерхівки кварталу імені 40 років Перемоги, досить оригінально — у віршах — прокоментував один з жителів Анатолій Зятьєв:

«Розбиті вікна, розриті ями

— Немов війна пройшла над кварталами.

Та витримав Зоринськ зимовий цей ад,

Як витримав роки війни Ленінград.

І знову зима, і знову цей ад.

Молодь втікає в Москву, в Київ-град.

Скажіть ви на милість:

«А нам що робить?»

Тут наші оселі,нам треба тут жить...»