Олена може назвати лише окремі літери. Спершу дівчина робить невелику паузу, задумавшись, чи так має звучати буква, а тоді вже вимовляє її вголос. Точнісінько так само роблять першокласники. В очах у ту мить —задума, обличчя зосереджене. Коли правильно відповідає, радіє, як дитина. Розмовляєш з нею — і до сліз стає прикро: ну чому, чому це миле на вигляд, безпосереднє у спілкуванні дівча втратило свою можливість опанувати абетку і навчитися писати? Єдине, що вона вміє — залишити автограф. Розписується із задоволенням. Залишає однакові кривульки на папері по декілька разів. Мовляв, дивіться, щось таки я вмію. І така горда з того!..

Це єдине чого її навчила бабуся Євгена Денисівна. З нею Олена — з самого малечку. Бабуся каже, що вона у свій час врятувала онуку «з пекла». Згадки про ті часи дотепер «рвуть серце». Батько в Оленки був дуже жорстокою людиною. Коли напивався, бив дружину й доньку. Дружина, дочка Євгени Денисівни, від того стала інвалідом. Так важко захворіла, що забракло сил, фізичних і моральних, доглядати свою крихітку. Психічно хвора мати уже й не знає, що у неї є дитина.

На виховання онуки у бабусі ніколи не вистачало часу. Головним для неї було заробити на шматок хліба. Каже, що у праведних трудах з 16 літ. Найдовше, 25 років, віддала роботі на Вінницькій кондитерській фабриці. Жодного дня не сиділа, склавши руки. Аж поки інсульт не розбив її тіло. Тепер єдиним джерелом доходів стала пенсія у 300 гривень.

Онука росла аж занадто тихою й смирною. «Оргії» п’яного батька, каже Євгена Денисівна, не могли не позначитися на психіці дитини. Аби на вулиці Оленку ніхто не образив, бабця старалася не випускати її за межі подвір’я. А коли йшла на роботу, зачиняла в будинку. Не дивно, що Оленка не вміла спілкуватися з дітьми. І коли її привели до першого класу, дівчинка була зовсім не схожа на однолітків. Створювалося враження, що вона боїться дітей. Вона не знала про що з ними вести мову. Усього соромилася. І мовчки спостерігала за тим, що відбувалося у класі. А ще вчителі помітили відсутність зосередженості, неуважність і важке сприйняття матеріалу. Тому уже через декілька днів у Вінницькій загальноосвітній школі №11 Євгені Денисівні повідомили, що її онука має навчатися у спеціалізованій школі для дітей з розумовими вадами.

— Мені в той час було не до того, — каже бабуся. — Тоді, на початку 90-х, так стало важко жити, що ледве вдавалося на хліб заробити. Коли я мала ходити по лікарях, де було шукати ту спецшколу...

Лікарів Євгена Денисівна до онуки не підпускає, як кажуть, навіть на крок. Колись у лікарні після важкої операції померла її 13-літня донька. Відтоді у свідомості жінки закарбувалася «чорна уява про білі халати». Дільничний лікар Тетяна Гончаренко не раз умовляла жінку, щоб та повела онуку на медичний огляд, але так і не вдалося переконати в цьому. Їй кажуть, що це потрібно для оформлення документів на те, щоб Олені встановили групу інвалідності, старенька все одно не погоджується. Одне слово, в Олени нема жодних засобів до існування. А бабусі уже за сімдесят.

Живуть вони у дуже важких умовах — стара хатина у стадії ремонту. Домашню роботу здебільшого виконує Олена. Вона змалку до цього навчена. Дівчина худенька, як стеблинка. Обличчя бліде. Не приховують, що харчуються погано. Шматок ковбаси і трохи сала Євгена Денисівна може дозволити купити у день отримання пенсії. Інколи ще викроює трохи грошей на сякі-такі ласощі. Оленка дуже любить їх. Зазвичай перебиваються молоком (утримують козу), борщем та картопелькою.

Книжок у кімнаті ми не побачили. «А ви самі вмієте читати й писати?»— запитали Євгену Денисівну. — «Авжеж, — каже, — у мене п’ять класів освіти».

Голова Староміської районної організації Товариства Червоного Хреста Надія Косаківська:

— Про Олену ми довідалися випадково від її ж бабусі. Євгена Денисівна часто заходить до нас з проханням надати матеріальну допомогу. І ми не відмовляємо. На наше прохання завжди відгукується директор підприємства «Сигнал» Валентина Вишневська, яка виділяла для цієї сім’ї певну суму коштів. Таку саму допомогу надавав керівник підприємства «Геліка» Ігор Шиманський. Але ж я добре розумію, що дівчинка повинна отримувати допомогу від держави, тим паче що це передбачено чинним законодавством. Тому ми поставили собі за мету — допомогти їй оформити усі необхідні документи для встановлення групи інвалідності. Звернемося також в управління соціального захисту населення, щоб з’ясувати, яка допомога передбачена бабусі-опікуну. Є також допомога дітям-сиротам. Не знаю, щоправда, чи підпадає Олена під цю категорію, адже їй невдовзі виповниться 20.

Валентин Фіщук, начальник міського управління охорони здоров’я:

— Примусити людину пройти медичне обстеження ніхто не має права. Але тут випадок не типовий. Тому, сподіваюся, ми все-таки знайдемо можливість зробити все необхідне від лікарів, аби провести медичне обстеження Олени і його результати передати у комісію для встановлення групи інвалідності.

Факт для роздумів. Як повідомили в обласному управлінні освіти, нині в області налічується майже 90 дітей, які не відвідують школу. З різних причин: одних не пускають батьки, інші — через хворобу, дехто з неповнолітніх дівчат виходить заміж. Всі ці випадки виявлені під час проведення Всеукраїнського рейду «Урок». До речі, він ще триває на Вінниччині...

Вінниця.