Виступ голови Комітету Верховної Ради України з питань молодіжної політики, фізичної культури, спорту і туризму Катерини Самойлик на парламентських слуханнях «Стан і перспективи розвитку молодіжного житлового будівництва в Україні» (15 березня 2006 року).

Шановні учасники слухань!

Стан суспільства, а також перспективи його успішного розвитку визначається, зокрема, такими чинниками, як створення і реалізація соціально-економічних і правових умов та гарантій для життєвого самовизначення молоді, її соціального становлення.

Тому, безперечно, головним завданням держави, що прагне стати на шлях прогресивного розвитку, є ефективне вирішення молодіжних проблем, серед яких забезпечення її конституційного права на житло — одне з найголовніших.

Становище у правовій сфері, яка формує певний масив законодавчо-нормативних актів щодо надання молодим громадянам, молодим сім’ям права на отримання житла, сьогодні не може вважатися досконалим і вимагає істотного удосконалення. Мета нашого зібрання —почути ваші пропозиції з цього питання для напрацювання нових підходів та правових механізмів.

Як відомо, базовий Закон «Про сприяння соціальному становленню і розвитку молоді в Україні» було прийнято на початку 1993 року.

У статті десятій закону йдеться про забезпечення житлових умов молоді, а саме: держава забезпечує молодим громадянам право на житло, сприяє молодіжному житловому будівництву, створенню молодіжних житлових комплексів.

Це по-перше.

По-друге. Органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування разом з підприємствами і організаціями розробляють та реалізують програми створення сприятливих житлово-побутових умов для молоді, яка проживає в гуртожитках.

По-третє. Молоді сім’ї та молоді громадяни можуть одержувати за рахунок бюджетних коштів пільгові довгострокові державні кредити на будівництво і придбання житлових будинків і квартир, на оплату вступних пайових внесків під час вступу до молодіжних житлових комплексів, житлово-будівельних кооперативів, а також на обзаведення домашнім господарством.

За цей час, тобто з 1993 року, ці норми істотно не змінилися.

Із всього передбаченого законодавством на сьогодні реалізується, на мою думку, лише право, і то не в повному обсязі, на одержання пільгових довгострокових кредитів. Досягнення в цій сфері, як засвідчили шановні доповідачі, досить скромні. Мало того, на мою думку, Міністерство фінансів робить усе, щоб відправити в небуття ідею пільгового державного кредитування молоді.

Прошу звернути увагу на те, що Державна програма забезпечення молоді житлом на 2002—2012 роки, яка затверджена постановою Кабінету Міністрів України в липні 2002 року, так і не отримала загальнодержавний розвиток. На 2005 рік в Україні діяло, крім обласних, ще сорок три районні та тридцять одна міська програми житла. З 1998-го по 2004 рік надано кредитів на суму 460 млн. грн., це в середньому по 66 млн. грн. на рік. Тому і маємо, що за рахунок таких кредитів забезпечено житлом трохи більш як 8 тисяч молодих людей. Тобто молоді сім’ї залишаються наодинці зі своїми проблемами.

Наявна Державна програма забезпечення молоді житлом, незважаючи на певні позитивні результати, не вирішує в цілому проблему, і однією з головних причин цього є недостатнє фінансування її з державного та місцевих бюджетів.

Міністерством фінансів України під час складання проектів Державного бюджету України на 2005-й та 2006 рік не враховувались показники, зазначені в державній програмі. Отже, уряд ігнорує свої рішення, не бажає дивитися в майбутнє.

Фінансування програми вже третій рік поспіль залишається фактично на одному рівні, хоча всім відомо, що вартість житла щорічно значно зростає.

До проблеми недофінансування, яка вже стала хронічною, додалася ще одна. Свого часу Кабінет Міністрів затвердив порядок часткової компенсації відсоткової ставки кредитів комерційних банків молодим сім’ям та молодим громадянам на будівництво (реконструкцію) та придбання житла.

Невдало виглядає нині і ця спроба залучення до фінансування програми коштів комерційних банків. Справді, молодіжні кредити з частковою компенсацією отримало більш як 15 тисяч молодих сімей. Вони повірили в дію уряду, а сьогодні ризикують залишитися сам на сам з банком з величезними боргами.

Громадяни у своїх листах до комітету обурюються. Чотири місяці вони сплачували повний внесок до банків, для них цей внесок більший, ніж заробіток. Це все виглядає як знущання, адже держава задекларувала програму, підписала з людьми договори, а відповідне фінансування не забезпечила. І ставлять цілком справедливі запитання: на кому економимо — на майбутньому країни, долях людей, на тому, про що ви так пристрасно говорите на всіх телеканалах? Хто захоче жити в такій державі, де держава поводиться, вибачте, як базарний бандит?

За підрахунками Мінфіну, на виконання умов договорів на часткову компенсацію відсоткової ставки кредитів комерційних банків потрібно вже 56 млн. грн., а бюджетом передбачено лише 30 млн. грн. Якщо покриття дефіциту відбуватиметься за рахунок зменшення ресурсу пільгових кредитів, то це — кінець пільговому кредитуванню. Замість збільшення видатків на компенсацію Мінфін пропонує покриття таких зобов’язань за рахунок неіснуючих позабюджетних джерел.

Також однією з важливих проблем є процедура відведення земельних ділянок під будівництво житла для молодих сімей.

Тому комітет пропонує Кабінету Міністрів України, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, обласним, Київській та Севастопольській міським державним адміністраціям розглянути питання спрощення процедури відведення земельних ділянок під будівництво житла для молодих сімей. Сьогодні житло виділяється на смітниках, на пустирищах за принципом «На тобі, боже, що мені негоже».

Комітет вважає також за доцільне внести пропозицію щодо зміни окремих норм Закону «Про сприяння соціальному становленню і розвитку молоді в Україні». Зокрема, порядок надання пільгових довгострокових кредитів молодим сім’ям і механізм їх пільгового погашення, якщо мова йде про бюджетні кошти, повинні визначатися лише в законодавчому порядку.

Окремо хочу зупинитися на відборі кандидатів у позичальники, який встановлюється згідно з постановою уряду. Під час відбору перевага надається аж п’яти категоріям молодих сімей або молодих громадян. Але в цьому переліку не значиться молода сім’я, яка має одну або дві дитини. Як це трапилося, адже закон приймався передусім з метою підтримки таких сімей? З цією метою виписувався механізм пільгового погашення кредитів сім’ям, які мають одну дитину і більше. Перевага у наданні кредитів повинна визначатися не комп’ютером чи урядовою постановою, а лише одним актом — законом.

У найближчій перспективі варто подумати над удосконаленням нормативно-правової системи надання молоді державної підтримки у придбанні житла за всіма напрямами, визначеними законодавством. Сьогодні, на жаль, місцеві органи виконавчої влади і органи місцевого самоврядування розцінюють цю справу скоріше як хобі, а не обов’язок.

Для того, щоб змінити таке ставлення до забезпечення молоді житлом як до другорядного, ми повинні також внести і відповідні зміни до Бюджетного кодексу.

На сьогодні в статті 89 кодексу серед видатків, що здійснюються з районних бюджетів і бюджетів міст республіканського Автономної Республіки Крим і міст обласного значення та враховуються під час визначення обсягу міжбюджетних трансфертів, розроблені і державні програми підтримки будівництва (реконструкції) житла для окремих категорій громадян.

Доцільно конкретизувати, для яких саме категорій, і не забути при цьому молодь. На місцях органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування повинні знати, на що вони можуть розраховувати і відповідно планувати таке будівництво.

На жаль, під час визначення обсягів міжбюджетних трансфертів на рівні бюджетів, сіл, селищ, міст районного значення такі видатки поки що взагалі не передбачаються.

Потребує удосконалення справа, що стосується страхування фінансових ризиків, пов’язаних з інвестуванням кредитних ресурсів у будівництво житла. На мою думку, важливо передбачити ряд заходів, які не допустили б випадків невиконання підрядниками інвестиційних угод.

Особливу увагу уряд має звернути на те, що молоді сім’ї з дітьми не можуть скористатися кредитами комерційних банків з тієї тільки причини, що пільги на часткову компенсацію за кредитами таких банків на них не поширюються. Перелік актуальних проблем можна було ще продовжувати і продовжувати, але від цього не стане легше нашій молоді.

Зазначу лише, що нашим урядовцям не можна «годувати» молодь одними лише обіцянками. До речі, якщо їх всі скласти, то можна було уже в цьому році забезпечити всі молоді сім’ї, всіх молодих громадян житлом. Тому давайте в цьому році затвердимо у Верховній Раді України справді Загальнодержавну програму забезпечення молоді житлом, з обов’язковим визначенням конкретних термінів та гарантованого державою фінансового забезпечення і передбачимо належний контроль за її виконанням. Одночасно, і це дуже важливо, треба вивчити ще і такі питання, як запровадження адресного надання державної підтримки молодим сім’ям залежно від рівня доходів; наділення фонду правом замовника та визначення підрядників спорудження житла для молоді лише за конкурсом; визначення на законодавчому рівні нормативного встановлення резервування земельних ділянок під будівництво житла для молоді та рівнозначного виділення ресурсів з місцевих бюджетів.