Та шлях до омріяного суспільства загальної рівності і братерства чомусь устелений не тільки трояндами, а й лицемірством, а то й цинічним зрадництвом.

За тиждень до виборів політичне напруження в другому за величиною мегаполісі країни досягло точки кипіння. Минулого четверга весь день у Харкові провела Юлія Тимошенко. У п’ятницю зустрічали Президента Віктора Ющенка. Щоб порадувати главу держави, загородили пікети, що таврують його владу, помаранчевими наметами. Просто і геніально.

Ще раніше кілька разів до першої столиці навідувався Віктор Янукович, Леонід Кравчук з товаришами, Наталя Вітренко, Олександр Мороз... Загалом, усі й усе змішалося в передвиборних перегонах. В соціалісти подалися найбільші капіталісти. У демократи записуються навіть останні ретрогради.

Напередодні, тільки на позачерговій сесії, депутати облради змогли розв’язати проблему з фінансуванням виборчої кампанії в області. Попередній сесії не вдалося здолати архіважливе питання. Її попросту зірвали політичними розборками.

Навіть за кілька днів до виборів нема ясності в роботі виборчих комісій. Майже повсюди не вистачає людей для їх нормального функціонування. Влада звинувачує партії в безвідповідальності, але запевняє, що вибори відбудуться, незважаючи ні на що. Однак заодно й погрожує передати до прокуратури матеріали на тих учасників виборчого процесу, хто, на її думку, його зриває. Від чого членів комісій, зрозуміло, ніскільки не більшає: кому хочеться опинитися крайнім у цьому сум’ятті, а то й потрапити, у разі чого, на нари?

У свою чергу опоненти влади не стомлюються заявляти про те, що з виборчих списків зникають тисячі, якщо не десятки тисяч виборців: мешканці багатоквартирних будинків, населення цілих вулиць. Особливий предмет критики — «модифіковані» на український кшталт прізвища багатьох виборців. Днями один з них учинив дебош на виборчій дільниці, коли довідався, що він уже більше не Зонтик І. П., а Парасолька І. П.

Навпроти будинку облдержадміністрації вже який день як оголосили голодовку нібито обікрадені акціонери торговельного підприємства «Дитячий світ». У злодійстві вони звинувачують не кого-небудь, а главу облдержадміністрації Арсена Авакова. До рук, які «ніколи не крали», за їхніми словами, і прилипли акції величезного торговельного закладу в центрі міста, їхні акції. Видовище засмачене виттям сирен, барабанним дробом по бочках з-під пального і лопотінням прапорів з написами «Голодовка».

А в провінції всі політичні проблеми вирішуються набагато простіше: тільки-но щось не так — одразу в пику. Депутата обласної ради й кандидата в депутати Харківської обласної ради від Партії регіонів головного інженера величезного ДП «Хімпром» Володимира Котовчихіна тривіально побили біля під’їзду свого будинку в місті Первомайському. Це сталося 13 березня о 19.10. За два дні до цього в Краснокутському районі жорстоко побито й госпіталізовано зі струсом головного мозку голову сільської територіальної виборчої комісії, теж члена Партії регіонів Василя Ніколаєва.

На тлі цих страшилок — оптимістичні обіцянки місцевого Народного союзу «Наша Україна». Народові представлено чергову програму економічного й соціального розвитку регіону. Розумна програма. Не тому, що обіцяє відродити промисловість й оживити село за рахунок іноземних та місцевих інвестицій і довгострокових кредитів (хіба мало було подібних папірців із багатообіцяючими запевняннями?). А тому, що розрахована на 10 років. Хто про неї згадає в 2016-му, з кого спитати, якщо обіцянки не збудуться?

Нечисленні й без того на сході країни лави прихильників помаранчевої команди після комедіантських розколів і викриттів ще більше поріділи. Ну і вже зовсім розгубилися симпатики соціалістів. У переддень виборів на Харківщині соціалістичну ідею не експлуатують, а вважай гвалтують аж чотири (!) політичні сили. Ну, скажіть, як середньостатистичному українському виборцеві зрозуміти, хто на сьогодні більший соціаліст: Олександр Мороз на чолі капіталістів-соціалістів із середовища банкірів і директорів заводів чи, може, мало кому відомі в Україні, але добре знайомі старим соціалістам Харківщини Олександр Крупчицький і Олександр Баличов, які більше десяти років входили до керівних органів Соцпартії і яких вигнали з неї напередодні виборів з дуже надуманим обгрунтуванням? А може, Володимир Гошовський, що бореться «За Союз» під прапорами Соціалістичної України? Чи все-таки прогресивна соціалістка Наталя Вітренко? Принижені й зневажені соціалісти зі стажем і шрамами сьогодні залишилися хіба що при партійних квитках та печатках, визнаних де-юре і де-факто вже недійсними, та й ті змушені ховати подалі, бо звинувачуються в викраденні цих юридичних атрибутів у... самих себе.

Усе тече, все змінюється. От тільки в українській політиці все як і раніше. Приховування правди не вважається брехнею. А може, брешуть тому, що визнають перевагу того, кому брешуть?

Харків.