ЗВЕРНЕННЯ ПРЕДСТАВНИКІВ М’ЯСНОЇ ГАЛУЗІ УКРАЇНИ: ПРОВІДНИХ НАУКОВИХ УСТАНОВ,ВИРОБНИКІВ, ПЕРЕРОБНИКІВ, ДИСТРИБ’ЮТОРІВ М’ЯСОПРОДУКЦІЇ, ІНГРЕДІЄНТІВ, ОБЛАДНАННЯ

Ми, представники м’ясної галузі, звертаємося до Вас, вельмишановний Вікторе Андрійовичу, з приводу істотного ускладнення роботи м’ясної галузі та наявної загрози для національної економіки у зв’язку із прийняттям Верховною Радою України 23 лютого 2006 року Закону України № 3489-ІV «Про м’ясо та м’ясні продукти».

Основні недоліки даного закону такі. Статтею 3 закону встановлюються заборони/дозволи на використання у м’ясних продуктах певних сортів тих чи інших складових, що, на нашу думку, є визначенням показників якості окремих видів продукції, тобто є встановленням відповідних стандартів, що не належить до повноважень Верховної Ради України. Це не узгоджується із статтею 6 Закону України «Про стандартизацію», яка не відносить до суб’єктів стандартизації Верховну Раду України, а також не узгоджується з позицією Конституційного Суду України, висловленою у Рішенні від 10 лютого 2000 року у справі про ціни та тарифи.

Закон України «Про м’ясо та м’ясні продукти» дублює вимоги чинних нормативних актів, які встановлюють показники якості і безпеки м’яса та м’ясних продуктів.

Нормативною новелою є власне запровадження механізму атестації та реєстрації всіх суб’єктів господарювання, діяльність яких пов’язана з м’ясом чи м’ясними продуктами, та встановлення мінімальної ціни на закупівлю сільськогосподарських і диких тварин. Слід зазначити, що навряд чи взагалі можна вести мову про атестацію суб’єктів господарювання, в тому числі фізичних осіб. За усталеною практикою проводиться атестація виробництв. Згідно зі статтею 58 Господарського кодексу України суб’єкти господарювання, а отже, і суб’єкти господарювання, які здійснюють діяльність з вироблення, переробки, зберігання та реалізації м’ясних продуктів, підлягають обов’язковій державній реєстрації. Господарський кодекс України не передбачає, як засіб державного регулювання у сфері господарювання, атестацію і реєстрацію суб’єктів господарювання у цій сфері.

Запровадження механізму визначення мінімальних цін закупівлі сільськогосподарських і диких тварин та птиці (стаття 14 цього проекту) не узгоджується із статтею 8 Закону України «Про ціни і ціноутворення» та побічно вводить заборону на будь-яку посередницьку діяльність з реалізації м’яса та м’ясних продуктів. Було б доцільним вилучити статтю 14 про встановлення закупівельних цін Кабінетом Міністрів України, бо цим порушуються ринкові відносини і статус держави з ринковою економікою.

Стаття 15 Закону передбачає державний контроль (нагляд), який здійснюють паралельно чотири державні органи (санепідслужби, Держнагляд Укрметртестстандарту, інспектори управлінь із захисту прав споживачів, держінспектори управлінь ветеринарної медицини) майже за одними й тими показниками. А це, в свою чергу, може обумовити тінізацію ринку м’яса та м’ясопродукції.

Статтею 16 проекту передбачається застосування фінансових санкцій до суб’єктів господарювання за порушення вимог цього закону без визначення їх розміру, умов та порядку застосування, як цього вимагає частина друга статті 238 Господарського кодексу України, згідно з якою «види адміністративно-господарських санкцій, умови та порядок їх застосування визначаються цим кодексом, іншими законодавчими актами». Не відповідає конституційній нормі (частина двадцять друга статті 92 Конституції України) частина друга статті 16 закону, яка припускає встановлення відповідальності підзаконними актами.

Тож доцільно було б чіткіше регламентувати відповідальність за порушення у даній сфері (стаття 16). Зокрема, оскільки у частині першій статті 16 передбачено, що фінансові санкції застосовують згідно з чинним законодавством, то положення частини другої цієї статті, за якою застосування фінансових санкцій здійснюється в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, є зайвим. У статті 16 мають бути визначені склади правопорушень, скоєння яких тягне за собою притягнення винних осіб до адміністративної, кримінальної, цивільно-правової відповідальності.

Також варто зауважити, що законопроект не пройшов громадського обговорення у колах м’ясовиробників, переробників, торгових організацій, виробників інгредієнтів, обладнання, представників споживачів.

З огляду на вищевикладене, а також на те, що положення цього закону концептуально побудовані на принципах, що суперечать конституційним нормам, не узгоджуються із іншими законами України, що закон є недосконалим, з точки зору нормопроектувальної техніки, представники виробників, переробників, дистриб’юторів м’ясопродукції, інгредієнтів, обладнання просять Вас, як Президента України, не підписувати Закон України «Про м’ясо та м’ясні продукти» (№ 3489-VІ) у редакції, що прийнята Верховною Радою України 23 лютого 2006 року, та скористатися правом вето щодо цього закону, як такого, що суперечить нормам Конституції України і чинного законодавства та створює істотну загрозу для національної економіки.

Асоціація «Укрм’ясо» — голова правління Володимир ПОПОВ, асоціація «Укрм’ясо» — заступник голови правління Іван ЦАПРО, ВАТ «Кримм’ясо» — генеральний директор ВікторПАВЛЕНКО і ще 38 підписів.

КОМЕНТАР РЕДАКЦІЇ

Спеціалісти стверджують, що цей м’ясний закон є антиринковим, суперечить Конституції і підзаконним актам. Складається враження, що в. о. міністра Олександр Баранівський намагається взяти м’ясопереробну галузь України «під себе». На запитання, за якою логікою в Україну не можна ввозити м’ясо та свиней на догодівлю, а можна лише готову продукцію з вільних економічних зон — із Білорусі та Росії, відповіді у міністерстві нема. Це тоді, коли дефіцит на м’ясо свиней у державі зростає. Як і нема відповіді на запитання, чому в. о. аграрного міністра Олександр Баранівський працює на утримання високих цін на м’ясо на внутрішньому ринку, за яких знову ожила контрабанда у великих обсягах. Митники за такої ситуації безсилі, бо ввезення готової продукції з Москви та Мінська стало законним, а вільні економічні зони у сусідніх країнах буцімто працюють на давальницькій сировині з України. Це тоді, коли офіційно імпорт м’яса з України у ці держави заборонено. Насправді з вільних економічних зон у готовому вигляді надходить та само буйволятина з Бразилії та Аргентини, яку відмовилася впускати через Україну Росія. Перспектива для вітчизняних м’ясопереробників на цьому тлі є невтішною. Песимісти вже похмуро жартують, що, винищивши українське сільське господарство, в. о. аграрного міністра прагне знищити ще й вітчизняну м’ясопереробку. З новим законом переробникам нав’язують застарілі ГОСТи, реальні і можливі лише за планової та дотаційної м’ясопереробки, яка була у СРСР. Це нівелює конкурентоспроможність вітчизняних виробничників перед західними і східними сусідами, котрі вже знову розглядають Україну як сировинний придаток і величезний ринок збуту низькогатункових ковбас та виробів із м’яса. З другого боку, на продукцію, вироблену за тими ГОСТами, значно зросте ціна.

Дивує і позиція Департаменту ветеринарної служби України та особисто головного лікаря Івана Бесюка, котрий зобов’язаний згідно із повноваженнями своєї служби зупинити завезення низькоякісних ковбас та м’ясопродуктів із сусідніх країн, що знову, як і вісім років тому, заполоняють вітчизняний ринок.

Усе це призводить до того, що вітчизняні м’ясопереробники, які свого часу підтримали реформи Кабміну та політику Президента Віктора Ющенка, змушені з надією очікувати завершення виборів, сподіваючись на зміну декорацій в аграрному міністерстві. Та не наламали б дров ще до виборів.