Енергетична незалежність України на початку нинішнього року виявилася найгострішою життєвою потребою. Але, на жаль, поки що недосяжною. Усі спроби останніх років вирішити проблему і власного виробництва енергії, і енергозбереження дотепер були безсистемними. Тому депутатська група Народного блоку Литвина у Верховній Раді України доручила народному депутату, доктору технічних наук, професору, члену-кореспонденту Національної академії наук України, лауреату Державної премії України в галузі науки і техніки України Нверу МхІтарЯну (на знімку) розробити комплексну програму з енергозбереження в державі. Як відомо, Нвер Мхітарян є організатором і директором Інституту відновлюваної енергетики НАНУ, його нещодавно переобрали на цю посаду ще на 5 років.

Сама програма буде представлена в парламенті й запропонована урядові. Розробляються два напрями енергозбереження: відповідне переоснащення промислових підприємств і заходи для економії енергії в житлово-комунальному секторі.

На думку Нвера Мхітаряна, яку він висловив в інтерв’ю нашому кореспондентові, енергетична безпека — питання стратегічне.

— Світ змінився, воєн більше не буде, принаймні таких, які існують у нашій уяві: перша світова, друга світова... Але відомо — в усьому світі енергоносії стають причиною воєн. Тому вважаю, що завдання номер один — енергетична незалежність України. Це питання, яке наша держава зобов’язана вирішити. І якихось особливих складностей у цьому немає. Насамперед треба чітко здійснити аудит енергоресурсів і енергоспоживання в Україні. Треба визначити, яке реальне енергоспоживання в Україні: скільки енергії іде на обігрів, на освітлення житла і роботу електроприладів, скільки — використовується на виробничі потреби. Має бути створена реальна картина з урахуванням перспектив зростання виробництва, збільшення житлового фонду тощо. Після такого аналізу буде поставлено головне завдання: ті енергоресурси, що у нас є, треба за максимумом заощаджувати. Усі ці дані певною мірою вже є, але необхідно їх уточнити, проаналізувати й узагальнити.

— Тобто, підрахуємо, скільки в державі телевізорів і холодильників, і затвердимо графік їх відключення?

— У жодному разі. Річ аж ніяк не в кількості побутових електроприладів; у Європі вона більша за нашу в кілька разів, однак споживання енергії на душу населення в Україні у 2—3 рази вище, ніж у країнах Євросоюзу. Парадокс пояснюється наочно: якщо, скажімо, з космосу подивитися на нашу планету, то над українськими містами (утім, тут ми не надто відрізняємося від Росії і Білорусі) спостерігаються дуже сильні тепловтрати у вигляді потужного інфрачервоного випромінювання. Тобто, наші будинки настільки не забезпечені теплоізоляцією, що енергія бездарно використовується, даремно обігріваючи атмосферу. Втрати тепла величезні: на сотнях кілометрів старих труб, у застарілих системах опалення, котельнях, де використовують устаткування, якому вже п’ятдесят років і більше, з низьким ККД тощо. Я розумію, що держава, можливо, не має таких коштів, щоб у стислі терміни забезпечити належну теплоізоляцію опалювальної системи на всій території держави, але це питання треба вирішити обов’язково. Треба всі старі будинки забезпечити додатковою теплоізоляцією, у тому числі й сучасними склопакетами. Якщо держава вкладе в це гроші, то вони окупляться досить швидко, я вас запевняю. Хочемо ми цього чи ні, життя змусить: мешканці Алчевська уже відчули на собі, яких наслідків можна очікувати, коли вчасно не відремонтувати, не підготувати до холодів систему опалення. Я добре пам’ятаю, як у Єревані в 1992 році видалася дуже холодна зима. У висотних будинках замерзали труби опалення і каналізації. Люди топили «буржуйки» і спали в пальтах. Майже усі дерева в місті спалили, в грубки летіли книги з особистих бібліотек. Мешканці біля кожного дерева у дворі чергували, щоб сторонні його не зрубали...

— Тому в Україні ви й вирішили будувати тільки теплі будинки?

— Якщо ви пам’ятаєте програму «Теплий будинок» корпорації «Познякижитлобуд», почесним президентом якої я сьогодні є, вона почалася з перших двох київських під’їздів будинку на вул. Драгоманова, 17. Тоді кілька міністрів і голова адміністрації Президента спеціально приїжджали, щоб подивитися, як українські фахівці з українських будматеріалів будували перший теплий будинок. Там усе було — і теплоізоляція, і пористий бетон, і спеціальна ізоляція для труб опалення та гарячої води. За цей будинок я одержав звання заслуженого будівельника України. Це було десять років тому. А норма Держбуду, що вдвічі збільшує для новобудов необхідний коефіцієнт теплоізоляції порівняно з «хрущовками», діє навіть 12 років. Але будинків, які відповідають цій нормі, в Україні дотепер відсотків п’ять, не більше. Тому комплексний підхід програми енергозбереження передбачає діагностику та утеплення житлового фонду за такою формулою: якщо фундамент у будинку нормальний, будинок ще 20—30 років простоїть — його треба утеплювати; якщо будинок аварійний — сенсу цей процес не має, тоді може бути задіяна програма поетапного знесення старих будинків з будівництвом на їх місці нових, у тому числі й для колишніх мешканців.

— Перспектива утеплення холодних будинків і знесення «зовсім холодних» здається досить віддаленою і трудомісткою. Чи є швидші та легші шляхи до енергозбереження в державних масштабах?

— Легше і простіше нема куди: таймери — це дуже примітивні пристосування. Міркуйте самі: в дитячих садах, школах, поліклініках, у державних установах і офісних приміщеннях фірм після шостої-сьомої години вечора і до восьмої ранку — значну частину доби — нікого немає. Треба відключати опалення: якщо нормальна теплоізоляція, у м’якому режимі температура знижується з +22 до +8, а ранком так само плавно включається, щоб, коли діти прийдуть до школи, уже було тепло. Так заведено в усьому світі. Західний бізнесмен, коли їде в Дубай відпочивати, відключає тепло у своєму особняку, таймер ставиться на температуру +8—+10, а на день приїзду програмується повернення до звичайної температури.

Це — не жадібність, це — реальна економія. Як писав Тімірязєв, «кожен промінь Сонця, який не схоплений нами, а безплідно відбився назад у світовий простір, — шматок хліба, вирваний з рота віддаленого нащадка».

Ще один шлях — децентралізоване опалення. Увесь світ переходить на нього. Давно йшла війна між центральним і децентралізованим опаленням, але досвід показав, що за децентралізації втрати — практично нульові. Сьогодні на ринку є нормальне устаткування. Конкретний приклад: у Єревані в моєї мами в квартирі маленька газова колонка — прилад забезпечує і тепло в батареях, і гарячу воду у ванні та на кухні. Адже які величезні витрати припадають на прокладання, по суті, зайвих труб! А якщо аварія або, не дай Боже, теракт: за великих котелень одразу замерзне половина міста, як це і сталося в Алчевську. Одне слово, у нас є що заощаджувати і що використовувати: це суть першочергової програми дій.

— А які ресурси сьогодні забезпечують енергетичну безпеку держави?

— «Сонячна енергія вічна і безплатна. І її надходження не може бути зупинене через політичні або економічні чинники. Ніщо не може на неї вплинути». Такими словами я почав свою кандидатську дисертацію про використання сонячної енергії у виробництві. Було це в 1989 році. Відтоді наука в цьому напрямі пішла далеко вперед. У нашому Інституті відновлюваної енергетики НАН України, який два роки тому далекоглядно створила Президія Національної академії наук України, працюють дуже сильні фахівці, більш як сто сорок науковців. І їхні дослідження підтверджують, що резервів енергоресурсів у державі достатньо.

— А які саме ці резерви, де їх шукати?

— Карта, де зазначено місцезнаходження скарбу, доступна всім. Колектив Інституту відновлюваної енергетики завершив роботу над атласом потенціалу відновлюваних джерел енергії держави і видав його. Розраховано загальний потенціал відновлюваної енергетики, «технічно досяжний», приблизно на два порядки менше загального, і «економічно доцільний» — він ще вдвічі менший, але це той потенціал, який вигідно використовувати вже зараз. На практиці це означає, наприклад, що в умовах Криму насамперед доцільно використовувати сонячну енергію, встановлюючи сонячні колектори і фотобатареї на дахах будинків. Це — сонячний ресурс. Що ж до вітру, його практичне використання в Україні випереджає інші відновлювані джерела з вироблення електричної енергії. У Карпатах, Криму, Причорномор’ї та Приазов’ї, де середньорічні швидкості вітру на висоті 10 метрів — п’ять і більше метрів на секунду, саме вітроенергетика може забезпечити і світло, і тепло в багатьох населених пунктах, до того ж навіть за привабливішою ціною, ніж традиційна енергетика. Аналогічні розрахунки ми провели для гідроенергетичних потенціалів малих річок України, геотермальних джерел, відходів тваринництва і деревообробної промисловості, запасів торфу, шахтного метану і доменних газів. Результат вражає: тільки технічно досяжний енергетичний потенціал відновлюваних джерел енергії України в перерахуванні на умовне паливо становить майже 63 млн. тонн у. п. на рік. Багато це чи мало? Порівняйте самі: на теплопостачання будинків, житлових, адміністративних і виробничих приміщень в Україні щорічно витрачається 43 мільйона тонн у. п. А середні обсяги енергоспоживання в Україні — майже двісті мільйонів тонн умовного палива. І, не варто забувати, основна перевага відновлюваних джерел енергії, крім невичерпності, — екологічна чистота, здатність відновити природний баланс біосфери. А це дорогого варте.

— Енергетична безпека України особливо хвилює Європейський союз...

— Річ у тому, що активний розвиток альтернативної енергетики в Україні відповідає і вимогам ЄС до держав, що мають намір вступити в Євросоюз. Умова європейців така: відновлюваній енергетиці у виробництві енергії України має бути забезпечена частка не менш як шість відсотків, а з урахуванням великої гідроенергетики — не менш як 12 відсотків. Це зовсім небагато: провідні країни світу, зокрема Німеччина, США, Іспанія, Швеція, Данія, Японія, планують уже в першій половині XXІ століття збільшити частку відновлюваних джерел енергії в загальному енергобалансі до 20—50 відсотків, поки що у світі, згідно з останніми науковими даними, ця частка становить приблизно 14 відсотків. А в Україні цей показник — лише три відсотки, і то, переважно, за рахунок великої гідроенергетики. Але ж Україна справді може за рахунок енергії вітру, води, сонця і біомаси забезпечувати до 50 відсотків своїх потреб. І це не голослівний заклик, а науковий розрахунок. Просто до цього питання потрібен державний підхід, комплексна програма. Бо в процесі обговорення на всіх рівнях проблеми ослаблення тяжкої енергетичної залежності України від Росії і Туркменії тільки ідея розвитку власної енергетики поряд з комплексним енергозбереженням визнана конструктивною і далекоглядною. А запаси енергії сонця, вітру і води в Україні, на щастя, не залежать від коливань політичного курсу держави. Тож саме час використовувати нашу квоту на ці ресурси.