— Мене дуже вразила доля тринадцятирічного Сашка Максимова із села Князівка Березнівського району, про якого я прочитав у газеті («Голос України» за 16 березня. — Авт.), — розповідає директор Рівненської філії «Приватбанку» Василь Власенко. — Особливо схвилювало те, що цей незрячий хлопчик, перед яким доля поставила такий несправедливий виклик, залишається оптимістом, прагне нарівні з однолітками вчитися, кататись на велосипеді, ловити рибу, грати на баяні і співати. Хотілось зробити цій дитині щось приємне. А оскільки заповітна мрія Сашка Максимова — грати на «Ямасі», ми й вирішили подарувати йому цей музичний інструмент. При цьому міркували так: коли Сашко виросте, то зможе заробляти на прожиття, граючи на весіллях, різних урочистостях. Бо де ще, особливо на селі, може заробити незряча людина?..

— У Князівці та навколишніх селах дуже люблять цього хлопчину за відкритість, щирість, — розповідає Тищицький сільський голова Надія Ковбар. — Коли Сашко виступає на урочистостях, йому обов’язково віддячують солодощами. Коли ж односельці дізналися, що хлопчик мріє про «Ямаху», то збирали хто по скільки міг на концертах. Але які зараз на селі гроші — цієї суми вочевидь не вистачало на таку дорогу річ.

— Я навіть зі своїм товаришем-сусідом Славком їздив у Березне колядувати, — чесно зізнається Сашко Максимов. — Але заколядованих грошей теж було замало...

Батьки Сашка — Галина Іванівна та Анатолій Михайлович — також не змогли допомогти у здійсненні мрії сина — обоє безробітні. Батько перебивається тимчасовими заробітками на громадських роботах, мати через нестатки змушена залишати сім’ю та їздити по селах обробляти цукрові буряки. Тож єдиний стабільний дохід сім’ї Максимових з чотирьох чоловік (старший син одружився і господарює окремо) — Сашкова пенсія. Живуть Максимови з городу та власного господарства, з лісу, де в сезон заготовляють журавлину, ягоди, гриби.

— Знайти роботу в селі практично неможливо. Влада шукає інвестора, щоб налагодити тут виробництво цегли, адже в нашій місцевості унікальні запаси глини, — долучається до розмови директор Князівської школи Валерій Кулай, який разом з іншими вчителями проводить індивідуальні заняття із Сашком.

Зізнаюся, що через сільраду ми лише сповістили Максимових телефоном, що приїдемо до них, але про «Ямаху» — ані словечка. Хотіли зробити юному таланту сюрприз. Біля домівки Максимових разом із Сашком і його татом на нас чекав чималий гурт людей. Привіталися. Коли сказали Сашкові про те, що привезли йому його мрію, обличчя хлопчика освітилось радісною усмішкою, а пальці з трепетом і хвилюванням обмацували ящик, в який був запакований музичний інструмент. Ніби боячись, що Василь Власенко і його водій Микола Суходол можуть не втримати «Ямаху», він став підтримувати упаковку.

Уже в хаті, куди разом з нами з вулиці перемістився той само гурт підтримки, юний музикант ледве дочекався, поки Василь Власенко розпакує і підключить до мережі «Ямаху». З його допомогою Сашко ніжно обстежує пальцями інструмент, прислухається до перших акордів. Разом з нами за цим спостерігають батьки, місцевий поет Павло Рачок, який перейнявся долею дитини і навіть присвятив йому вірш, голова Березнівської РДА Петро Ціпан, який привіз Сашкові в подарунок спортивну форму і кросівки, щоб зручніше кататися на велосипеді.

Уже від’їжджаючи з Князівки, бачачи, як Сашко захопився новим інструментом, ми пожартували:

— Ти ж хоч поспи сьогодні, Сашко...

— Я дуже щасливий, що дав цьому хлопчику-промінчику радість, — зізнався дорогою до Рівного Василь Власенко. — Шкода тільки, що не можна повернути йому зір...

А я хочу додати, що «Приватбанк» на теренах Рівненщини відомий своїми благодійними справами, не шкодує для цього коштів. Адже ось такі хвилини, як у Князівці, зізнається банкір, варті будь-яких затрат.

Рівне.