Більш як 230 років тому розпочалося будівництво Дніпро-Бузького каналу

Найбільша притока Дніпра ріка Прип’ять — майже сусідка легендарного Світязя. Її витоки розташовані за якихось десять кілометрів від найглибшого в Україні озера. Але якщо Світязь належить до басейну Балтійського моря, то Прип’ять через Славутич несе свої води до Чорного. Однак не всі. Частина стоку Прип’яті, спрямованого рукотворним руслом на північ, живить Дніпро-Бузький канал. Дванадцять його шлюзів, наповнені переважно волинською водою, допомагають кораблям долати вододіл між басейнами двох морів. Як функціонує сьогодні це складна гідроспоруда?

Куди зникає Прип’ять?

Джерела, з яких розпочинається Прип’ять, нуртують з-під землі біля села Голядин Шацького району, що біля самого кордону з Польщею. Потім, взявши напрямок чітко на схід, Прип’ять приймає дві великі притоки — ріки Вижівку і Турію. І раптом, пробігши Волинським Поліссям сотню кілометрів, зникає. Необізнаному це видається великою таємницею. А втім, все просто. Поблизу села Почапи Ратнівського району розташований Вижівський водозабір Дніпро-Бузького каналу. Русло Прип’яті тут протікає вище межиріччя Піни і Муховця, які належать до басейнів різних морів — Чорного і Балтійського. Саме це врахували інженери, більш як два століття тому проектуючи канал, котрий мав би з’єднати через великий європейського вододіл ріки Буг і Дніпро. Ось так, вже понад 150 років вода Прип’яті самотоком через озера Святе, Волянське і Біле надходить у шлюзи цієї складної гідроспоруди.

Тривалий безсистемний забір води негативно вплинув на стан Прип’яті. Бували роки, що після села Почапи вона пересихала або перетворювалася на невеличкий струмок. Десятиліття такого нехтування рікою призвели до того, що русло Прип’яті почало деградувати, заростати рослинністю. Як наслідок, навіть невеликі повені призводять до значних затоплень. В окремі роки повінь розтягується на 6—8 місяців, а в 1997—1999 роках вода не входила в береги майже два роки. Заплава Прип’яті перетворилася тут на зону екологічного лиха.

По-справжньому за порятунок Прип’яті взялися лише в роки незалежності України. Щороку фахівці України і Білорусі зустрічаються, щоб визначити спільну стратегію в цій справі. Турбуючись про відновлення ріки, вони водночас розглядають питання забезпечення безперебійного функціонування Дніпро-Бузького каналу. Адже ця водна магістраль нині відіграє важливу роль у житті наших друзів-білорусів.

Кораблем по... суходолу

Цей водний шлях «із варяг у греки» давно освоєний нашими предками. Вперше про канал, який через Прип’ять і Західний Буг з’єднав би Дніпро з Віслою, заговорили ще в XVІІ столітті. Однак від задуму до реалізації проекту минуло більше століття. Спорудження каналу розпочалося 1775 року. На його будівництво Друга Річ Посполита щороку виділяла з казни 100 тисяч злотих. Через десятиліття канал вже мав довжину 56 верст (59,7 км) і ширину — 12 сажнів (25,5 м). Того самого 1785 року пінський суддя Бутримович відправив ним десять човнів з товаром до балтійського порту Гданськ. А наступного на честь спорудження каналу, який тоді називався Королівським, було викарбувано медаль.

Судноплавство каналом наприкінці XVІІІ — початку XІX століть через літнє мілководдя було неінтенсивним. Кораблі рухались каналом за рахунок кінної тяги, для чого на його берегах було насипано дороги (бечевники). Відтоді на Дніпро-Бузькому багато що змінилося. Споруджено нові шлюзи, постійно проводиться реконструкція водозапірних споруд.

Повертають ріки

Збудований більш як два століття тому Дніпро-Бузький канал має загальну довжину 253 кілометри. Середня його ширина — 40 метрів, а глибина — 2,4. Робота каналу, як і колись, залежить від Білоозерської водопостачальної системи, розташованої в основному на території Волині. Саме завдяки їй мають можливість шлюзуватися кораблі на вододільній ділянці каналу.

Колись в мілководний період річку перегороджувала дерев’яна гребля з фермами «Поаре». Пристрій цікавий тим, що за необхідності його можна просто забрати з русла. На щастя, з 1986 року гребля не використовується, і вода до забірної споруди надходить самотоком. Це перший об’єкт, котрий належить унітарному підприємству «Дніпро-Бузький водний шлях», дирекція якого розташована в білоруському місті Пінськ. Доглядає за ним Микола Кацевич. Він і заробітну плату одержує білоруськими рублями. Двічі на день о 7-й ранку і 15-й годині заміряє рівень води в Прип’яті і передає дані в Пінськ. А вже там, як пояснив Микола Іванович, зв’язуються з керівниками водних служб України і вирішують: відкрити чи закрити йому шлюз.

З української сторони контролює водозабір Ратнівське управління. Кожного ранку замірник води Олександр Буфало передає дані про її рівень на верхньому і нижньому б’єфі шлюзу, стежить, щоб вода не потрапляла в канал, коли руслом Прип’яті протікає менше одного кубометра за секунду.

І для роботи, і для мандрівок

У 80-х роках минулого століття судноплавство по Дніпро-Бузькому каналу досягло найбільшої інтенсивності. Сотні кораблів із залізною рудою, вугіллям, каменем, хлібом щомісяця проходили його шлюзами. Все це потребувало великої води. І її брали з Прип’яті, забуваючи про саму ріку.

— Сьогодні, як розповів начальник Волинського облводгоспу Юрій Бахмачук, — ситуація довкола Прип’яті і озер-нагромаджувачів води кардинально змінилася на краще. Проведено реконструкцію гідроспоруд Дніпро-Бузького каналу, внаслідок чого зменшилися витрати води.

Щодо самої ріки, то з 90 кілометрів її русла, які потребують очищення, ці роботи вже проведені на 52, з них 14,4 — минулого року. Їх темпи поки що недостатні. Можливо, варто залучити до них і наших сусідів-білорусів. Адже хвороби Прип’яті спричинені переважно багаторічним надмірним відбором її вод. Не вирішеним залишається питання майнової належності споруд Дніпро-Бузького каналу, розташованих на території Волині, оренди земель водного фонду.

Сьогодні Дніпро-Бузький водний шлях — не лише судноплавна артерія, яка з’єднує басейни двох морів. За більш як двохсотлітній період він набув стратегічного значення, став гарантом екологічної безпеки усього поліського регіону Білорусі. З його використанням відкриваються широкі можливості розвитку туризму з відвіданням таких історичних міст, як Брест, Кобрин, Туров, Київ, Канів. З відновлення повноцінного русла Прип’яті на ділянці село Почапи — озеро Люб’язь з’явиться можливість зробити цей маршрут кільцевим з відвіданням старовинного волинського містечка Любешів.

Гостро стоїть також питання про розвиток цього давнього водного шляху як важливої міжнародної магістралі. Згідно з Європейською угодою про найголовніші внутрішні водні шляхи міжнародного значення від 19 січня 1996 року Дніпро-Бузький водний шлях став частиною водного шляху Е40 від Гданська через Пінськ до Херсона. Однак зараз він бездіє через відсутність судноплавства на ділянці Західного Бугу від Бреста до Варшави.

Волинська область.