Саме з такою ситуацією зіткнулася родина Кондрових із Великого Жванчика у Дунаєвецькому районі
Причиною появи на світ ще однієї, третьої дитини в родині стало не так рішення держави про порівняно солідну компенсацію з народженням, як бажання самих батьків. Адже офіційні виплати розпочалися вже після того, як Олена завагітніла. Тому сказати, що саме в такий спосіб вони хотіли підлатати свій сімейний бюджет, було б неправдою. Однак і від допомоги ніхто не збирався відмовлятися, бо нема чого приховувати, родина живе небагато.
Коли народилось немовля, всі фінансові турботи про сім’ю із п’яти чоловік лягли на плечі батька, котрий працює комбайнером у місцевому господарстві. А селянські доходи самі знаєте, які.
Однак, як написала Олена до редакції, дитина народилась у липні, а протягом чотирьох місяців ніхто не дав жодної копійки. Жінка розповіла, що не раз їздила до райцентру, возила різні довідки, та свого так і не домоглася. Навпаки, витратила на дорогу останні копійки.
Врешті-решт мати трьох дітей так і не зрозуміла, чому їй не виплатили гроші у місяць народження дитини, як обіцяє закон, і зробила свій висновок: не хочуть дати, мабуть, шкода.
Коли з цим листом я намагалася розібратися у різних інстанціях у причинах затримки, з’ясувалося, що ніхто грошей не жалів. Навпаки, в обласному управлінні праці та соціального захисту населення із цією родиною вже знайомі. Районне управління праці та соцзахисту призначило допомогу малозабезпеченій сім’ї у півтисячі гривень, приблизно стільки само виплачено допомоги з вагітності і пологів. А от обіцяних за народження дитини вісім тисяч гривень і справді не давали.
Такі виплати це управління провадить лише тим родинам, де жоден із батьків на час народження дитини не працював. А оскільки батько сімейства значиться на роботі у місцевому господарстві, то згадані виплати провадить Фонд соціального страхування з тимчасової втрати працездатності. Вже там мені пояснили, що жодних проблем із фінансуванням немає. А от із оформленням документів трапляються. Особливо там, де йдеться про господарства, які збанкрутіли і ліквідовуються.
Причина тут не в тому, що в підприємства немає на рахунку власних коштів. Всі витрати все одно йдуть тільки за рахунок держави. І механізм виплати грошей чітко розроблений. Однак запускають в дію цей механізм люди, а з ними розібратися на місцях буває непросто.
У районному відділенні фонду повідомили, що всі необхідні папери повинен оформити бухгалтер господарства, а от із ним якраз зустрітися було непросто. Коли Кондрови звернулися до фонду, гроші для них були перераховані, але сталося це лише у середині листопада.
В усіх інстанціях мене запевнили, якщо заявник швидко приносить всі необхідні довідки, такої затримки просто не буває. З початку виплати компенсації на Хмельниччині через органи соціального захисту її отримало майже дві тисячі родин на загальну суму приблизно десять мільйонів гривень. У Фонді соціального страхування цією послугою скористалося близько шести тисяч родин, їм виплачено понад сімнадцять мільйонів гривень. І перебоїв у фінансуванні цієї статті не було.
Але проблема, особливо для сільських родин, все-таки залишилася. Поки батьки новонародженого з’ясують, в які інстанції треба звертатися, поки збируть усі довідки, поки розберуться із місцевими бухгалтерами, збігає чимало часу. І зрозуміло, однією поїздкою до райцентру тут не обійтися. Кондровим для цього знадобилося чотири місяці.
Формально звинуватити чиновників у зволіканні справ не можна. Але на практиці механізм отримання грошей виявився надто складним. Про те, щоб усі справи можна було залагодити у себе в селі, поки що навіть не йдеться. Та й за допомогою поштового листування навряд чи можна було б все оформити в лічені дні. Виходить, що сільський мешканець в буквальному розумінні слова повинен виходити кожну свою пільгу.
Добре, якщо з першого разу приїдеш у прийомний день, встигнеш достоятись у черзі до того часу, поки відправляється єдиний рейсовий автобус до села, зумієш заскочити ще в кілька установ, де поставиш печатки на супутні документи. Зазвичай такого дива не відбувається практично ні з ким. І поки людина домагається свого, вона вже встигає зі скаргами звернутися не тільки до районного і обласного, а й до столичного начальства. Неважко зрозуміти, що всяка добра справа за таких обставин втрачає свій первинний благородний зміст, а люди мимоволі перестають вірити в чесність державних обіцянок.
Хмельницький.
